«Чи потрібна художницям і художникам виставка?» — питання, з якого починається ця збірка. Мистецькі практики тут є частиною розгалужених мереж візуальної культури, політичних систем, міжвидових взаємозалежностей, екологічних катастроф та тотальності війни.

У збірці вибраних текстів за 2020–2024 роки критик Борис Філоненко пише про Харківську бієнале молодого мистецтва, Павільйон України в Венеції, Музей Ханенків, практики Відкритої групи, В’ячеслава Полякова, Каті Бучацької, Нікіти Кадана, Павла Макова, Андрія Сагайдаковського, Каті Лібкінд, Станіслава Туріни, Ярослава Футимського, Миколи Коломійця, Лії Достлєвої та Андрія Достлєва, Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського.

Це тексти про мистецтво в часи надмірностей і виснаження, про історіографічний поворот, аванґард і кістку динозавра, про майстерні й укриття, волонтерство й широкі соціальні зв’язки, ролі художників і художниць у небезпечному середовищі.