Експансія. Книга 5. Ігри Немезиди

"Ігри Немезиди" - це та сама стара добра космоопера, яку я очікувала від серії "Експансія", з персонажами, які є кращими з найкращих у своїх галузях (і найкращими майже в усьому іншому, за що вони беруться).
П'ята частина добряче відрізняється від перших чотирьох книг. По-перше, немає нових цікавих персонажів, хоча ми дізнаємося набагато більше про історії Алекса, Еймоса та Наомі.
По-друге, я хочу більше протомолекули. БІЛЬШЕ. Більше про таємницю протомолекули, інопланетну расу, яка її використовувала, та іншу таємничу расу, яка вчинила геноцид над протомолекулярною расою.
По-третє, кільця відкрили величезний всесвіт з необмеженою кількістю планет і видів, на яких вони могли зосередитися. А весь час витрачається на Землю/Марс/OПA і космічну політику. Політична драма — це все добре, але я читаю цю серію заради таємниць зірок.
І до перекладу. З усією повагою до перекладача, RIP. Одразу впадає в око, що було зроблене літературне редагування: вираз "дучка в дупі" з 4 частини тепер звучить "дірка в дупі" або "дуподірка" та зустрічається в тексті більше десяти разів (що все-таки значно менше, ніж в попередній частині).
Значення окремих слів не допомогли розтлумачити навіть ґуґл і друзі, що читають "Дідо Иванчіка" без перекладу (як-от "скузуватися").
Переклад добряче уповільнив швидкість мого читання. Я спотикалася через деякі діалоги і по кілька разів перечитувала їх, щоб зрозуміти, про що там йдеться.
Більшість сюжетних ниток з минулих частин розвитку не має, а нова загадка додана наприкінці епілогу. Оскільки на Землі, Марсі та на астероїдах все стало справді погано, я не можу дочекатися, щоб побачити, що автори зроблять із продовженням, оскільки в кінці цієї книги все залишилося дуже похмурим.