Останній лист від твого коханого

Отож я й добралася до перечитування своєї улюбленої книги Мойес. І мені сподобалося навіть більше, ніж уперше.

Дві часові лінії в книзі - це пряме моє! Так приємно занурюватись у події минулого, навіть відчувати себе його частиною.

Переносимося на 60 років тому – прийоми, звані вечері – все це, звичайно, фантики та лушпиння, але описано шалено красиво! Щоб вас зацікавити, скажу, що за сюжетом головна героїня прокидається у лікарні, зовсім не пам'ятаючи, хто вона і що сталося. Навколо дбайливий персонал та ідеальний чоловік, але щось не так… Знаю, що цікаво підігріта)

Історія Дженніфер та її містера Б – це, як мені здається, класична історія того часу. Дівчину виховують зручною порожньою оболонкою для впливового чоловіка, який потім користуватиметься їй як аксесуаром для підкреслення свого успіху. Мало хто може бути щасливим живучи так. Тому коли на горизонті з'явився хтось живий і зітканий із протиріч, сценарій був зрозумілий… правда, така кількість поворотів цієї історії мене трохи шокувала.

Адже цікаво, коли до кінця книги не знаєш, що ж там трапилося у минулому і як воно зараз? А ось лінія Еллі – зовсім банальна у наші дні. Ось начебто і вона, і Дженніфер перебувають у відносинах, де один із партнерів одружений/одружена.

Але якщо в минулому не могло бути й мови про розлучення, то в наші дні це виглядає надто сумно. Закохатися в людину, яка має сім'ю і як вірний собачка чекатиме його коротких смс? Мені так хотілося її струсити і закричати: «Та де твоя самоповага, зрештою?! Ти йому просто іграшка! Він не втече від дружини, а ти будеш вічно жити у підвішеному стані».

Добре, що Рорі з'явився і злегка приземлив Еллі. Дві такі різні жінки, дві долі, які дивним чином переплелися в цій книзі. І мене шалено тішить, що кожна не побоялася розправити плечі і гордо йти вперед!

Жінки, гідні захоплення! Однозначно одна із найсильніших книг Мойес.