Назва «Беатрічі» є алюзією на даму серця автора «Божественної комедії» Данте Аліґ’єрі, яку звали Беатріче Портінарі і яка була для нього символом чистоти, тілесної й душевної. Однак кохана Данте жила в ХІІІ столітті, і звідтоді стандарти вроди та жіночої ролі в суспільстві кардинально змінилися. Чи сподобалась би сучасна Беатріче великому італійському поетові?
У своїй п’єсі автор протиставляє сучасних «беатріч» коханій Данте, щоб продемонструвати деградацію моральних цінностей нинішнього суспільства.
За своєю структурою п’єса «Беатрічі» являє собою збірку вісьмох монологів, які перемежовуються віршами, так чи інакше пов’язаними з монологами або такими, що взагалі не мають до них ніякого стосунку. Всі монологи належать жінкам, зовсім різним за своїм соціальним статусом, віком і вдачею: осатаніла черниця, виснажена тривогою за рідних жінка, кар’єристка на вершині свого професійного злету, жорстока дівчинка-підліток, стара самотня жінка в будинку для літніх осіб, жінка-вовкулака. Нестримний потік монологів складається з дотепних висловлювань, любовних прагнень, неприхованої пихи, сексуальних мрій, несподіваних зізнань, інтимних секретів, безжальних суджень.
