Я — ваша покоївка. Я стільки всього знаю про вас. Та коли вже на те пішло, то що ви знаєте про мене?
Моллі Грей не така, як всі — вона не розуміє людей навколо і не вписується у соціальні стандарти. Кілька місяців тому померла її улюблена бабуся, тож розраду вона знайшла у роботі покоївки. Їй подобається досконало прибирати кімнати готелю і зникати до приходу гостей.
Життя Моллі перевертається у той день, коли в одному з номерів вона знаходить труп постійного клієнта — багатія Чарльза Блека. Героїня стає першою і головною підозрюваною. Розгадати цю головоломку і підібрати ключі до таємниці доводиться самій Моллі.
«Покоївка» — це роман, який крім захопливого детективного сюжету, пропонує поглянути глибше на життя людей, які не вписуються у соціальні стандарти. Чи вдасться усім нарешті побачити цю дивну невидиму покоївку? Чи зможе Моллі віднайти правду і довести свою невинність?
Чому варто прочитати книжку «Покоївка»?
- Найкраща книжка 2022 року у категорії «Детективи і трилери» за версією Goodreads
- Захопливий детективний роман, який розкриває глибокий людський психологізм
- Історія, що нагадує таємницю замкненої кімнати — всі таємниці можна розгадати, якщо достукатися до людського серця.
Про авторку:
Ніта Проуз — віцепрезидентка і редакційна директорка компанії Simon & Schuster в Торонто, Канада. Протягом кар’єри працювала в кількох видавництвах. «Покоївка» — її дебютний роман.
Цитати з книжки:
Коли я одягаю свою форму покоївки, — але не таку старомодну, у стилі «Абатства Даунтон», і не еротичне кліше у стилі «Плейбоя», а сліпучо-білу накрохмалену сорочку і обтислу спідницю-олівець (з еластичної тканини, що гарно облягає) — я набуваю цілісності. Коли я вбрана до роботи, то почуваюся впевненіше, наче знаю, що мені казати та робити, принаймні частково. А коли я знімаю форму в кінці дня, то почуваюся голою, вразливою і загубленою.
Життя — цікава штука. Сьогодні воно тебе дивує і завтра — теж. Та це можуть бути два такі різні дива, як день і ніч, як біле і чорне, як добро і зло. Вчора я знайшла мертвого пана Блека, а сьогодні Родні запросив мене на побачення. Якщо буквально, то ми не «підемо» на побачення, ми «залишимося» на побачення, бо воно відбудеться на нашому робочому місці. Та це питання семантики. Головне тут слово — «побачення». Відколи ми з Родні були на побаченні, минуло тридцять сім днів. «Терпіння винагороджується», казала Ба. О Ба, ти мала рацію!
— Дивний цей світ, Моллі. Ще вчора я хвилювався, що недавні події віднадять гостей і готель спорожніє. А сьогодні все достоту навпаки. Гостей все більше. Пані приходять гуртом на чай, щоби тут просто понишпорити. Наші конференц-зали заброньовані вщерть на місяць вперед. Ніби всі нишпорки-аматори. Вони думають, що можуть запурхнути у готель і розгадати загадкову кончину пана Блека. Подивіться-но на рецепцію. Та вони ледве дають собі раду.
