Ялтинські доньки. Черчиллі, Рузвельти й Гаррімани: історія про любов і війну

RDT оцінка
9.5
2
Ваша оцінка
відгуків
1
430 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
430 грн
1
Про товар
Код товару
114843
Видавництво
Рік видання
Палітурка
Мова
Українська
Оригінальна назва
The Daughters Of Yalta: The Churchills, Roosevelts, and Harrimans: A Story of Love and War by Catherine Grace Katz
Перекладач
Олена Замойська
Кількість сторінок
400
Формат (мм)
210 x 140
ISBN
9786178277918
Опис

Ця історія — про Ялтинську конференцію очима жінок, які відвідали її зі своїми впливовими батьками. 

Сара Черчилль була акторкою, а згодом стала офіцеркою ВПС Британії. Анна Рузвельт — єдиною донькою президента і берегинею батькових таємниць. Кетлін Гарріман — чемпіонкою з лиж, військовою кореспонденткою і донькою посла США в Радянському Союзі.

Що їх об'єднувало? Як вони впливали на батьківські рішення? Які романи яскраво забарвлювали їхнє перебування в Криму? А ще — чому на конференції не було доньки Сталіна? Кетрін Ґрейс Кац дає докладні відповіді на ці питання і ділиться подробицями про залаштунки політичного театру тих вирішальних для світу днів.

Про авторку 

Кетрін Ґрейс Кац — американська історикиня, випускниця Гарварду і Кембриджу. Здобуває ступінь доктора права в Гарвардській школі права. Авторка двох книжок з історії, і «Ялтинські доньки» — її успішний дебют як дослідниці та письменниці. 

Цитати з книжки «Ялтинські доньки. Черчиллі, Рузвельти й Гаррімани: історія про любов і війну»:

Довга подорож до Ялти розпочалася в темряві. О 10-й годині вечора 22 січня Рузвельт і його делегація таємно покинули Вашингтон. Газети пророкували, що так звана «велика трійка» незабаром збереться на ще одну конференцію, але з міркувань безпеки ніхто у Сполучених Штатах, Великій Британії чи Радянському Союзі не повідомляв, де і коли відбудеться зустріч. Президент мав таємне залізничне депо в підвалі Бюро гравіювання та друку — невинної на вигляд будівлі з бетону та вапняку на 14-й вулиці в південно-західній частині Вашингтона, на південь від Національної алеї.

Гарріман був шокований, дізнавшись, що Червона армія просто спостерігала з берегів Вісли за тим, як нацисти знищують польський опір. Він не міг збагнути, чому Радянський Союз дає нацистам змогу знову захопити Варшаву, тож домагався в радянського уряду дозволу приземлитися на радянські аеродроми американським і британським літакам, щоб забезпечити постачання польського опору. Сталін відмовив. Жодні аргументи на нього не впливали. Отоді Гарріман почав усвідомлювати, що Захід страшенно помилився. Західні лідери зовсім не розуміли людину, яку жартома називали «дядечком Джо».

На аеродромі в Саках Молотов збрехав Черчиллю й Рузвельту, коли сказав, що Сталіна досі немає в Криму. Радянський генсек уже приїхав з Москви бронепоїздом і комфортно розташувався на віллі в Кореїзі. Під пильним оком Лаврєнтія Бєрії робітники збудували бомбосховище з бетонною стелею завтовшки два метри, здатною витримати пряме попадання п’ятисот кілограмів вибухівки. З вілли в Кореїзі Сталін стежив за прибуттям союзників, отримуючи від Молотова телефонні повідомлення. Він відрядив до Сак кількох лікарів інкогніто (їхнє завдання полягало в тому, щоб спостерігати за Рузвельтом і доповідати, чи правдиві чутки про погіршення здоров’я президента). Вони це підтвердили.

Хай би як протестувала радянська сторона, британці та американці вже отримали безліч доказів того, що їхній союзник брехав, — ще до того, як Аверелл відрядив доньку свідчити про наслідки злочину, скоєного в Катинському лісі. Але висновки Кеті спростили союзникам віру в брехню, у яку ті хотіли повірити. Західні союзники потребували 63, щоб Радянський Союз і надалі ніс основний тягар німецької агресії на Східному фронті, поки британська та американська армії готують наступ проти нацистів на Західному фронті. Захід зіткнувся з моральною дилемою неабиякого масштабу. Чи уникати розриву зі Сталіним за будь-яку ціну, зважаючи на гостру потребу в його військовому внеску в боротьбу проти нацистів? Чи дотримуватися моральних принципів західної демократії й поставити цю співпрацю під загрозу?

Як і багато жінок, кожна з трьох доньок виявила, що війна дала їй змогу на короткий час реалізувати таланти, які могли б залишитися нереалізованими, і попрацювати на посадах, які в іншому разі були б для них недоступними. Сара працювала в Жіночому допоміжному корпусі Королівських ВПС Британії, Кетлін — журналісткою, Анна — помічницею в Білому домі. Війна дала їм змогу подорожувати країнами, що відрізнялися від їхніх за звичаями і традиціями. Вони сиділи за одним столом зі світовими лідерами тієї пори, коли жінок-дипломатів було обмаль.

Враження читачів
RDT оцінка
9.5
2
Ваша оцінка
відгуків
1
10
11.04.2025
Цікава, глибока й по-справжньому унікальна книга про Ялтинську конференцію — очима тих, кого історія зазвичай залишає поза кадром. Напевне, саме так можна коротко підсумувати враження.

Я натрапив на «Ялтинські доньки», шукаючи щось подібне до «Велич і ницість», яка свого часу справила на мене велике враження. Переосмисливши ту масштабну працю, я зрозумів, що хочу знову зануритись у детальну, емоційно насичену розповідь про життя непересічних людей у вирішальні моменти історії. І ця книга не просто не розчарувала — вона здивувала глибшим, несподіваним ракурсом.

Авторка показує політику й війну не лише крізь призму рішень лідерів, а й через присутність їхніх доньок — освічених, харизматичних, уважних жінок, які стали мовчазними (а іноді й активними) учасницями дипломатичного процесу. Їхня участь в Ялті — це не просто супровід, а справжня історія про вплив, про напруження, про любов і спостереження зсередини. Про це, до речі, написано значно менше, ніж про тих, хто формально "вершив долю світу". А дарма.

Це також книга про протиставлення: між публічним і приватним, між офіційною дипломатією і людськими почуттями, між чоловічим прагматизмом і жіночою інтуїцією. Про чоловіків, які не завжди бачили повну картину, і про жінок, які іноді розуміли більше, ніж здавалось.

Атмосфера, стиль, увага до деталей — усе це справді тримає до останньої сторінки.
Рекомендую всім, хто цікавиться історією, дипломатією або просто хоче прочитати щось справжнє й живе на тлі подій, які змінили світ.

Ялтинський світ, за правилами якого ми жили до 2014 року, вже зруйнований — принаймні, так я це бачу. Але висновки з історії варто робити вже зараз — аби не помилитись у майбутньому, коли постане питання нового світопорядку. Питання тільки в тому — коли саме це настане?

І ще одне: мене не покидала думка, що американці — та й західний світ загалом — часто не розуміють (або не хочуть розуміти) росіян і їхню політику. Вони намагаються побачити в них себе, екстраполюють свої моделі мислення на чужу систему координат. І, як на мене, саме це — один із головних коренів багатьох помилок.