Ялтинські доньки. Черчиллі, Рузвельти й Гаррімани: історія про любов і війну

Ця історія — про Ялтинську конференцію очима жінок, які відвідали її зі своїми впливовими батьками. 

Сара Черчилль була акторкою, а згодом стала офіцеркою ВПС Британії. Анна Рузвельт — єдиною донькою президента і берегинею батькових таємниць. Кетлін Гарріман — чемпіонкою з лиж, військовою кореспонденткою і донькою посла США в Радянському Союзі.

Що їх об'єднувало? Як вони впливали на батьківські рішення? Які романи яскраво забарвлювали їхнє перебування в Криму? А ще — чому на конференції не було доньки Сталіна? Кетрін Ґрейс Кац дає докладні відповіді на ці питання і ділиться подробицями про залаштунки політичного театру тих вирішальних для світу днів.

Про авторку 

Кетрін Ґрейс Кац — американська історикиня, випускниця Гарварду і Кембриджу. Здобуває ступінь доктора права в Гарвардській школі права. Авторка двох книжок з історії, і «Ялтинські доньки» — її успішний дебют як дослідниці та письменниці. 

Цитати з книжки «Ялтинські доньки. Черчиллі, Рузвельти й Гаррімани: історія про любов і війну»:

Довга подорож до Ялти розпочалася в темряві. О 10-й годині вечора 22 січня Рузвельт і його делегація таємно покинули Вашингтон. Газети пророкували, що так звана «велика трійка» незабаром збереться на ще одну конференцію, але з міркувань безпеки ніхто у Сполучених Штатах, Великій Британії чи Радянському Союзі не повідомляв, де і коли відбудеться зустріч. Президент мав таємне залізничне депо в підвалі Бюро гравіювання та друку — невинної на вигляд будівлі з бетону та вапняку на 14-й вулиці в південно-західній частині Вашингтона, на південь від Національної алеї.

Гарріман був шокований, дізнавшись, що Червона армія просто спостерігала з берегів Вісли за тим, як нацисти знищують польський опір. Він не міг збагнути, чому Радянський Союз дає нацистам змогу знову захопити Варшаву, тож домагався в радянського уряду дозволу приземлитися на радянські аеродроми американським і британським літакам, щоб забезпечити постачання польського опору. Сталін відмовив. Жодні аргументи на нього не впливали. Отоді Гарріман почав усвідомлювати, що Захід страшенно помилився. Західні лідери зовсім не розуміли людину, яку жартома називали «дядечком Джо».

На аеродромі в Саках Молотов збрехав Черчиллю й Рузвельту, коли сказав, що Сталіна досі немає в Криму. Радянський генсек уже приїхав з Москви бронепоїздом і комфортно розташувався на віллі в Кореїзі. Під пильним оком Лаврєнтія Бєрії робітники збудували бомбосховище з бетонною стелею завтовшки два метри, здатною витримати пряме попадання п’ятисот кілограмів вибухівки. З вілли в Кореїзі Сталін стежив за прибуттям союзників, отримуючи від Молотова телефонні повідомлення. Він відрядив до Сак кількох лікарів інкогніто (їхнє завдання полягало в тому, щоб спостерігати за Рузвельтом і доповідати, чи правдиві чутки про погіршення здоров’я президента). Вони це підтвердили.

Хай би як протестувала радянська сторона, британці та американці вже отримали безліч доказів того, що їхній союзник брехав, — ще до того, як Аверелл відрядив доньку свідчити про наслідки злочину, скоєного в Катинському лісі. Але висновки Кеті спростили союзникам віру в брехню, у яку ті хотіли повірити. Західні союзники потребували 63, щоб Радянський Союз і надалі ніс основний тягар німецької агресії на Східному фронті, поки британська та американська армії готують наступ проти нацистів на Західному фронті. Захід зіткнувся з моральною дилемою неабиякого масштабу. Чи уникати розриву зі Сталіним за будь-яку ціну, зважаючи на гостру потребу в його військовому внеску в боротьбу проти нацистів? Чи дотримуватися моральних принципів західної демократії й поставити цю співпрацю під загрозу?

Як і багато жінок, кожна з трьох доньок виявила, що війна дала їй змогу на короткий час реалізувати таланти, які могли б залишитися нереалізованими, і попрацювати на посадах, які в іншому разі були б для них недоступними. Сара працювала в Жіночому допоміжному корпусі Королівських ВПС Британії, Кетлін — журналісткою, Анна — помічницею в Білому домі. Війна дала їм змогу подорожувати країнами, що відрізнялися від їхніх за звичаями і традиціями. Вони сиділи за одним столом зі світовими лідерами тієї пори, коли жінок-дипломатів було обмаль.