«Поезія Тараса Соловки для мене як «посеред озера нічного чорний лебідь». Щоб розгледіти лебедя, потрібна висока світлочутливість... Вірші під цією обкладинкою безкомпромісні, вони відображають драматичний і болісний пошук, що до певної міри стосується нас усіх. А що в цих віршах немає страху, то вони можуть лякати. Ян Веріх казав, що страх, —  це як відчуття дотику в пальцях: якщо його нема — вхопишся за полум’я й згорить рука... Тим, хто знає правила поводження з вогнем, вірші Соловки подарують кілька сильних одкровень, пов’язаних з осмисленням і формулюванням засадничих речей буття. — Галина Петросаняк»