Леонід Данільчик – це нове потужне ім’я серед строкатого ландшафту сучасної української прози, а його роман «Крах блакитної імперії» наділений тим особливим свіжим голосом, якого інколи так бракує в оповідях про нашу найновішу історію. Різкий, відвертий, разючий, інколи жорстокий, цей роман усе ж сповнений оптимізму щодо нашого майбутнього і фіналу боротьби з давнім ворогом.
Це альтернативна історія зі значними алюзіями на сьогодення, сюжет якої розгортається на тлі визвольної боротьби Батьківщини проти Спільнонародної Євразійської Федерації. Щойно здобувши незалежність, молода держава постає перед загрозою нового поневолення і балансує між збереженням демократичних цінностей та ефективним опором загарбникові, що вимагає нехтування свободами та перейняття від агресора його тоталітарного устрою.
Усі події роману зав’язуються на долях трьох героїв, чиї шляхи постійно переплітаються у нескінченному коловороті буремних часів, позначених революціями та війнами. Несхожі за світоглядами, вони все одно прагнуть однієї мети – вільної Вітчизни.
Стара імперія руйнується, і крізь утрамбовану репресіями асфальтну сірість пробиваються перші паростки ідей свободи. Богдан, Льова і Валентин – троє абсолютно несхожих героїв – дорослішають серед руїн тоталітаризму. Долі хлопців вплітаються спершу у визвольну боротьбу, а потім в агресивно розв’язану колонізатором війну.
У карколомних подіях, сміливих рішеннях, неймовірних вчинках та жорстких дискусіях проглядають краї прірви, в яку може провалитися суспільство, а молода несформована держава маневрує поміж катастрофою опинитися знову в неволі або вистояти, але перетворитися на такого ж антигуманного монстра, як колишня метрополія.
Шляхи героїв звиваються серед воєнних стежок, міністерських крісел та тюремних нар, щоб, пройшовши всі кола війни, полону та тоталітарного пекла, вони, врешті-решт, стали свідками остаточного краху імперії.
