Ми любимо вважати себе раціональними створіннями, які, щоб вижити, покладаються на розрахунок та інтелект. Але насправді чимало найважливіших моментів в історії людства було пов’язано не з холодними й суворими фактами, а з емоціями.
Спираючись на психологію, нейронауку, філософію, мистецтво та історію релігії, Річард Ферт-Ґодбіхер яскраво ілюструє, як наше розуміння та емоційний досвід змінювалися з часом і як наші почуття формували нас і світ, у якому ми живемо. Від Стародавньої Греції до Африки, від Японії до Османської імперії й аж до Сполучених Штатів — це захоплива мандрівка неосяжним, але дуже емоційним світом.
Чому варто прочитати книжку «Історія емоцій. Походження людини (розумної) емоційної»?
- Масштабне дослідження способів, якими емоції формували хід історії людства, і того, як наш досвід і розуміння емоцій еволюціонували разом з нами.
- Автор крізь призму емоцій розповідає про стоїцизм, християнство, мусульманство, падіння Константинополя, роль бажання у становленні національних держав та США.
- Спираючись на філософію, нейронауку, історію, мистецтво та релігію, автор розповідає нам, що про почуття думали люди минулого і що про них думають наші сучасники.
Цитати з книжки «Історія емоцій. Походження людини (розумної) емоційної»:
У цій книжці чимало історії і чимало історій: щó про почуття думали люди минулого і щó про них думають наші сучасники; як емоції впливали на різноманітні події і як, маніпулюючи ними, можна творити і добро, і зло; як змінювалося ставлення до емоційних розладів із плином часу; як люди реагують на сором, щó про це думають їхні боги й у який спосіб можна контролювати почуття.
Про емоційний режим у радянські часи:
На відміну від Америки, де матерів майже прирівняли до Бога, радянську дитину виховував колектив. Її з дитинства привчали до думки, що любов народжується у колективі.
Емоції у конфуціанстві виросли з культури і пристосовувалися до змін у ній. Їх упроваджували згори тільки почасти, почасти ж вони були низовими й походили від людей. На противагу їм, емоції радянських людей спустила згори й контролювала держава. Так виник найсуворіший емоційний режим, і його супроводжувала напружена емоційна робота.
Люди брехали про почуття, бо, якщо необачно прохопитися, можна отримати один із численних суто радянських психіатричних діагнозів, як‑от вялотекущая шизофрения. Серед симптомів цього захворювання: невміння адаптуватися (тобто демонструвати правильні емоції), песимізм (те саме) і незгода з лінією партії (знову ж — неправильні емоції). Тобто виявляти неправильні емоції означало бути проти держави. А бути проти держави міг тільки психічно хворий. Це, мабуть, було страшенно виснажливо.
