Loading...

У чужому домі. Травма вимушеного переміщення. Шлях до розуміння і одужання

RDT оцінка
10.0
1
Ваша оцінка
відгуків
1
Немає в наявності
319 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
319 грн
1
Про книжку
Код товару
106388
Видавництво
Рік видання
Палітурка
Мова
Українська
Оригінальна назва
Involuntary Dislocation: Home, Trauma, Resilience, and Adversity-Activated Development
Перекладач
Інна Бодак, Наталія Яцюк ,
Кількість сторінок
416
Формат (мм)
220 x 150
Вага
0.41
ISBN
9786178203368
Опис

З науковою точністю та чутливістю Ренос Пападопулос досліджує досвід людей, які змушені залишити свої домівки у пошуках безпеки. У цій книжці він кидає виклик усім стереотипам про вимушене переміщення і відтворює його історичний та культурний контексти.

Опираючись на людський досвід, автор занурюється у ключові поняття теми: дім, ідентичність, ностальгійна дезорієнтація, травма тощо. Завершує книгу Пападопулос практичними порадами для тих, хто працює із вимушено переміщеними особами, або сам опинився у цих непростих умовах.

Чому варто прочитати книжку «У чужому домі»:

  • Детальний і вичерпний посібник для тих, хто працює із темою вимушеного переміщення: психотерапевтів, психологів, консультантів та інших фахівців.
  • Важливе видання для тих, хто пережив або переживає сьогодні досвід вимушеного переміщення або намагається зрозуміти, як наша психіка реагує на такі непрості умови.
  • Допоможе зрозуміти, з якими проблемами стикаються вимушено переміщені особи та як ми можемо допомогти тим, хто постраждав у такий спосіб.

Цитати

Про термін «вимушене переміщення»

Вимушене переміщення — це описовий, феноменологічний термін, який просто засвідчує той факт, що через різні випробування люди а) більше не сприймають особистий простір як дім, придатний для життя, тому б) змушені виїхати зі свого дому й шукати інше місце проживання; до того ж це вказує на те, що в) якби ці люди мали справжній вибір, то не покинули б своєї домівки. Цей термін не розглядає й не визначає нічого іншого, крім указаних трьох основних характеристик цього явища.

Про сприйняття людьми дому

Фізичний простір сам собою не має жодної об’єктивної цінності, якщо його не сприймають як дім у контексті певних систем смислотворення. Комфортабельні розкішні будинки можуть здаватися менш затишними, ніж маленький, скромний родинний дім зі значно меншими пишнотами, навіть якщо в ньому бракує якихось елементарних зручностей. Такі прикметники, як «затишний», «теплий», «інтимний», «спокійний» або ж «холодний», «непривітний» тощо, не є об’єктивними характеристиками самого собою місця, а вказують на те, які відчуття викликає в людей цей домашній простір.

Про відчуття належності

Кожен відчуває свою належність до широкого кола сутностей, до людей, сім’ї, громади та культури, а також до груп друзів, округи тощо. Крім того, існує чимало інших типів належності, наприклад до справи чи ідеології, клубу, організації чи навіть країни (як до ще сучасної, так і до вже зниклої згідно з міжнародним правом), а також до власного тіла. Наші відносини з тілом дуже складні й містять як свідомо розпізнавані, так і нерозпізнавані складові частини. Очевидно, що в більшості людей є свідоме розуміння власної ваги, рухливості тощо, проте вони мають ще інші, менш усвідомлені типи відносин зі своїм тілом, наприклад спритність рухів, «природний» темп ходьби, загальне відчуття рівня комфорту від перебування у своєму тілі тощо. Уся ця сукупність відчуттів належності може змінюватися, якщо людина переїздить в іншу країну і живе за різних обставин.

Враження читачів
RDT оцінка
10.0
1
Ваша оцінка
відгуків
1
10
20.04.2024
Рецензія на цю книгу забезпечила мені найвищу оцінку з курсу «Вступ до соціології» в польському університеті. Більш того – мене почули і запланували додати деякі уривки до обовʼязкового читання на наступний семестр. Звісно, це все було б неможливе без неймовірного дослідження Реноса Пападопулоса, тож тепер повертаю йому 10 зірок.

Станом на 2023, вимушене переміщення спіткало 2.4 млн українців. Під маскою безпрецедентної допомоги, приймаючі країни часто ігнорують комплексність досвіду тих, кого маркують як «біженці». Відправляючи всіх в уніфіковану чергу з безособовою процедурою оформлення, на думку Пападопулоса, соціальні служби і державні установи припускаються критичних епістемологічних помилок, тобто хибно ідентифікують проблему, а відповідно методи її вирішення. Відбувається таке не вперше і не востаннє — перше видання цієї книги вийшло у 2021 році, перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Незважаючи на це, використаний для дослідження досвід Косова, Сирії і ін. дуже легко перенісся на український, мій власний.

«У чужому домі» вчить бачити в так званих біженцях не статистичних одиниць, а людей. Мені, як вимушено переміщеній особі, ця книга допомогла віднайти себе у хаосі біженства і врешті зрозуміти свій стан. Автор, до речі, багато уваги приділяє етимології термінів. Він пояснює, чому «вимушено переміщена особа» є правильнішою формою, ніж зловживане «біженці»; чому не всі вони є травмованими і взагалі що ми позначаємо словом «травма»; що таке “дім” і чи можливо знову його віднайти. Ви переконаєтесь, що не варто нехтувати мовою – розуміння заплутаної комплексності починається від нашої здатності вірно визначити і описати події через слова.

Не приховуватиму, що «У чужому домі» — це наукова книга, яка не читається легко, а написане може бути складно зрозуміти. Хоча на мою думку, український переклад назви книги обіцяє простіший текст, назви розділів «Епістемологічний цикл» чи «Пролегомени» злякали мене ще до того, як я дійшла до перших сторінок. Загалом, прочитання зайняло у мене трохи більше місяця (вдруге для навчання пішло вже швидше). Попри тяжкість пробирання крізь нетрі наукових термінів і описів комплексних явищ, я щиро рекомендую цю книгу вашій увазі. Раджу запастися маркерами і концентрацією, а головне цікавістю до пізнання себе і/або зрозуміння інших.