Панні д'Альбрехт було п'ятнадцять, її самій залишало дитинство. Пан де Рамон став їй учителем, і наставником, і коханцем. Вона ще мало що знала про світ дійсний і про чуттєвий світ, він уже знавав багато країн, берегів і жінок. Він якось сказав їй, що всі дискусії між чоловіком і жінкою — лише вистава, танець заради оволодіння тілом. Вона ж у тім танці пізнала ту незбагненну цінність матерії, з якої творів інший. Весь цей чуттєво-інтелектуальний роман — це танець живих душ у живих тілах під музику любові та пристрасті, у ритмах сумніву та певності, поступливості та впертості, відвертості та замкнутості. І все це — у Франції, у столітті десь так ХVII–ХVIII. Тож роман цей — ще й нагода підглянути: як тоді і там любилося та говорилося про любов.
