Купила цю книгу задля неприязного прочитання, проте зненавидіти її не вийшло. Одразу зазначу основну перевагу - стиль. Для когось він здасться одночасно про все і ні про що, мене ж затягнув. Наскільки мені відомо, він й був запланований подібним незвичним для (сучасних) читачів чином. В оригіналі почерк ще цікавіший, та місцями дивнуватий, тож я вдячна перекладачці, що працювала над цим проєктом. Стиль - певний вид любови. Тема - так, контроверсійна, в цьому й смак деяких творів. Підлітка пала жертвою власного вчителя. Як на мене, її одинокість стала головною причиною нових почуттів. Батько бере участь виключно у фінансовому забезпеченні; з того, що вичитала я, друзів, особливо протилежної статі, в неї немає, у світ вона теж не часто виходить, тож вчитель, грубо кажучи, був ледь не єдиним на кого її мозок міг зреагувати подібним чином. Гормони. Проте течію їхніх стосунків було зображено цілком реалістично - з комплексами, уникненням, максималізмом та іншим. Я б сказала - без помітної романтизації; з деякими почуттями я й себе ідентифікувала, так вони вловили певні моменти. Реалістично, за виключенням останнього розділу. З чого й почну про негатив. Думала я, що Любов сама буде п’ятизірковим чтивом, проте. Проте, останній розділ мене дещо розчарував. З усією повагою до фіналу, що, до речі, й здалося дещо нереалістичним. Вчителя мені недостатньо розкрили аби я могла повірити у подібні душевні зміни. Та я б це ще якось прийняла, скидаючись на власну відсутність досвіду у контакті з душами подібних людей. Однак, головною проблемою став стиль письма, яке мені так на початку сподобався, освіжив навіть. Швидко втомлює, залишає дивний післясмак та знуджений мозок, хоч нічого кардинально й не змінилось. Не змогла я ідентифікувала для себе ядро невтіхи.