Loading...

Історія Лікаря Дуліттла

RDT оцінка
9.0
1
Ваша оцінка
відгуків
1
В наявності
120 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
120 грн
1
Про книжку
Код товару
104972
Видавництво
Рік видання
Вік
6-8
Вік
Палітурка
Ілюстрації
Папір
Мова
Українська
Оригінальна назва
The Story of Dr Dolittle
Перекладач
Юрій Лисенко
Кількість сторінок
128
Формат (мм)
220 x 150
Вага
0.2
ISBN
9789660391789
Опис

Г’ю Лофтінґ (1886—1947) — британський письменник, відомий автор циклу творів про лікаря Дуліттла, який розуміє мову тварин і який їм допомагає. Перша книга — «Історія лікаря Дуліттла, його незвичайного життя на батьківщині і надзвичайних пригод в чужих країнах» — була видана 1920 року з ілюстраціями самого Лофтінґа й одразу полюбилася читачам — і дорослим, і дітям. Популярність її була такою, що письменник продовжив писати історії про незвичайного лікаря.

...У невеличкому містечку Паддлбі-на-Болоті жив лікар Дуліттл. Він дуже любив тварин і навіть за допомогою своєї папуги Полінезії навчився їх розуміти і розмовляти з ними.

  З часом пацієнтів-людей у лікаря ставало все менше, натомість пацієнтів-тварин — усе більше. І ось одного разу він довідався, що в Африці сталася епідемія і багато мавп загинуло. Лікар Дуліттл вирішує здійснити подорож до Африки та врятувати цих нещасних тваринок...

  Історії про лікаря Дуліттла стали надзвичайно популярними в усьому світі, їх неодноразово екранізували за участі найвідоміших акторів, створювали мультфільми.

  У перекладі українською ця книга виходить вперше.

Враження читачів
RDT оцінка
9.0
1
Ваша оцінка
відгуків
1
Експерт Readeat
9
23.07.2024
Доктор Дуліттл - дивак, але такий позитивний і часом смішний персонаж. Це вам не просто Айболіт, який рятує мавп в далекій Африці, (якого до речі зідрали з Дуліттла). Це цілком завершений персонаж, який любить не тільки людей, а й тварин. Дбаючи про здоров'я своїх пацієнтів, цей лікар не ділить їх за кількістю лап чи наявністю хвостів, він піклується про кожного! Це гарні історії для сімейних читань і розвитку емпатії, а також чудовий привід, щоб і собі завести домашнього улюбленця.

Я люблю, коли діти не просто слухають текст, а ще й задають питання, дискутують, критикують, помічають якісь неточності. От, наприклад, чому герой чоловічої статі називається "сова", адже в українській мові є слово "сич"? Або ось цей уривок "... гавкаючи і обзиваючи негарними словами собачою мовою." - читаю я дітям.
- Мамо, а це він матюкався, тільки по-собачому? - запитує малий.
Я ледь стримуюся від реготу і лише ствердно киваю. Такі здавалося б дрібниці, а діти їх помітили, хоча я - ні 🙄. Цікаво, а у Вас буває, що діти помічають якусь цікавинку, а Ви - ні?