У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Їм здавалося, що минулося найстрашніше – примусова колективізація, Голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. Як вестиметься тарасівцям, на чий бік стануть?
Автор, як і зазвичай, не береться виписувати якусь громадянську позицію, свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення. «Я писав про життя. І все», наголошував Анатолій Дімаров. А висновки має робити сам читач. «Біль і гнів» не уникнув цензорської руки, безжальних скорочень. Та навіть в урізаному варіанті був відзначений Шевченківською премією. Видавництво «Фоліо» перевидає роман повністю відновлений автором.
