Щодня мільйони людей у світі починають з чашки кави. Але мало хто замислюється про те, що цей напій з'явився на нашому столі не так давно. І почалося все з англійського торговця Джеймса Гілла, який у XX столітті хитрістю і жорстокістю побудував цілу кавову імперію в Республіці Ель-Сальвадор. Саме про це розповідає дослідник історії їжі, роботи та капіталізму Огастін Седжвік у своїй книжці «Каваленд».

Адаптувавши інновації промислової революції до плантаційного землеробства, Джеймс Гілл перетворив Сальвадор на потужне виробництво — місце надзвичайної продуктивності, нерівності та насильства. На його плантаціях панували нелюдські умови — кава стала символом капіталізму, тож люди, які знаходилися в підпорядкуванні власника плантації, були фактично рабами — працювали багато, а отримували за це мало. До сьогодні деякі кавові магнати використовують ці негуманні методи, а люди вимушені працювати на них, щоб вижити.

«Каваленд» показує справжню ціну нашої ранкової кави і змушує замислитися, в яких умовах було створено наш улюблений напій.

Чим хороша книга Каваленд

• Кава набула популярності й перетворилася на необхідний атрибут сучасного суспільства усього за 200 років. І цю історію становлення її як надзвичайно поширеного фактично наркотику мало хто знає. А особливо любителям кави мало відомо про жорстокість, яка панувала на кавових плантаціях, і про Джеймса Гілла, засновника однієї з перших кавових династій у XX столітті.
• У книзі стільки перипетій, що часом забуваєш, що читаєш не про наркобаронів, а про виробників звичайної, здавалося б, кави.

Про Огастіна Седжвіка

Огастін Седжвік - викладач історії та культури Америки в Міському університеті Нью-Йорка.

Цитати з книжки

Давні уявлення медицини про каву:

Медична думка тієї епохи вважала, що існує чотири «тілесні соки»: кров, флегма і два види жовчі — чорна й жовта. Хвороба — це порушення «рівноваги» тілесних соків, а завдання лікаря — відновити її за допомогою дієти, кровопускання або, на крайній випадок, хірургічної операції. Їжу класифікували за чотирма категоріями: «гаряча», «холодна», «волога» й «суха». Проте кава, як, до слова, чай і шоколад, не вписувалася в якусь одну категорію. Вона гаряча і стимулює, але водночас охолоджує і має сечогінний ефект. Кава вступала в суперечність з уявленнями про організм людини, які панували добрих півтори тисячі років. По-різному уявляли й ефект кави. Пропоненти нового напою стверджували, що кава зміцнює організм, а опоненти вважали, що вона викликає нездорові наслідки, зокрема імпотенцію.

Про зв'язок кави та воєн:

Пік виробництва кави на Гаїті провістив і його кінець. Кава — продукт імперської влади і рабовласницької системи — стала жертвою Гаїтянської революції, яка почалася 1791 року з повстання рабів і закінчилася скасуванням рабства та проголошенням незалежності1804-го. Втративши Гаїті, найціннішу колонію Франції на Карибах, Наполеон перемкнувся на Європу і 1808 року вдерся в Португалію, маючи на меті захопити лісабонський порт. Португалія удару не витримала, і королівський двір утік за океан у Ріо-де-Жанейро. Щоб якось пожвавити місцеву торгівлю, португальський король дозволив заходити в бразильські порти кораблям зі США, які привозили рабів і йшли назад із вантажем кави. Невдовзі бразильські плантатори кинулися випалювати землі під нові плантації. За димом пішло майже 8000 квадратних кілометрів лісів: сірий попіл випадав навіть у центрі Ріо, а сонце світило, ніби крізь закопчене скло. У 1790 році штат Ріо-де-Жанейро виробляв лише одну тонну кавових зерен, суто для місцевого споживання. Уже в 1830-х роках Бразилія обігнала острів Ява, а на середину ХІХ століття сотні тисяч бразильських рабів виробляли 50 відсотків усієї кави у світі — і все тільки починалося.

Як з'явилася «перерва на каву»:

Попри рекламні зусилля виробників кави, вирішальний внесок у те, що в країні утвердилася повноцінна перерва на каву, зробили самі робітники. Вони звикли пити каву на робочому місці під час війни і не хотіли відмовлятися від цієї звички навіть після того, як робити перерву перестали. «Втекти на каву» стало щоденним ритуалом на фабриках і в конторах, і це, як писав журнал «Форбс»,«руйнувало виробничі графіки». Урешті-решт роботодавці кинули боротися з реальністю і включили цю практику в робочий день. На початку 1950-х у широкий вжиток увійшло поняття «кава-брейк»: воно відбивало новий консенсус, що час на каву — це органічна частина нормального робочого дня.