Історія про Франческо, художницю, яка видавала себе за чоловіка і кохала як чоловіків, так і жінок.
В книзі романтичні стосунки, також є сцени палкого кохання, ну прямо дуже гарячі.
Однак, мені важкувато чомусь було читати цю історію, хоч це роман про кохання, але щось давався він тяжко, хоча хотілось читати далі.
В книзі є кохання, мистецтво, секс і якийсь дивний післясмак вона залишає. Так і не можу зрозуміти на скільки вона мені сподобалась, дуже дивна книга. Можливо мені не підійшов стиль написання автора.
"Як бути двома" Алі Сміт – це дуже незвична книга. Вона складно написана, не все стає зрозумілим з пешого разу, але цей роман точно заслуговує на те, щоб на нього звернули увагу.
"Як бути двома" – це поєднання двох історій кохання, смутку, несправедливості та часу. Авторка досліджує у цій книзі любов, одержимість, сексуальність та велике мистецтво. І взагалі, саме мистецтво – воно майже на кожній сторінці. Можливо, ви не одразу це розумієте, але в процесі читання все більше будете бачити відголоски минулого у сучасному, які заворожують.
До речі, даний роман отримав чотири престижні літературні премій та був визнаний книжкою року-2014 у Великій Британії.
І декілька цікавих думок з книги, якими я хочу поділитися:
• Бути тим, хто зображує щось — це справа відчуття: адже всі речі й істоти, навіть уявні й давно зникли, мають сутність: намалюйте троянди, монету, качку чи цеглину — і відчуєте, наче в тієї монети є вуста і вона розповідає вам, як це — бути монетою, наче троянда вам сама розповідає, які в неї пелюстки, що їхня м’якість і вологість тримається в тонкій плівці кольору, тоншій і чутливішій за повіку, наче качка розповідаю вам, як вона серед мокрої води зберігає тіло під пір’ям сухим, а цеглина шорстко цілує вашу руку.
• Найкраще взагалі не дивитись на це збоку: найкраще кохання на дотик, дивитися на любовні акти важко, це розчаровує — хіба що їх намальовано найкращим митцем.
• Світ значно більший, дороги, які ніби мають відвести тебе в одному напрямку, інколи завертають назад і петляють, хоча і видаються геть прямими.
• Але мистецтво кохання – це справа, де відкриваються циноброві вуста, чорнота і червінь, стараним перетиранням обмінюються на оксамит, де приходить розуміння, що кольори виграють, коли їх обережно втирати одни в інший: найменше, чого це може навчити – це майстерність: понад неї – сама оригінальнсіть, і саме вона в цій справі головна.
• А якщо уявити: ти щось створюєш, а потім тебе завжди бачать крізь призму того, що тобою створене, немов воно стає тобою.
