«Готель Світ» - це несподівана подорож у світ, де переплітаються минуле й майбутнє, реальність і мрії. Алі Сміт створює атмосферу, що одночасно чарує і тривожить, залишаючи простір для власних роздумів. Книга - це не просто оповідь, а поетичний калейдоскоп ідей про пам’ять, час і людську природу. Її герої загадкові і водночас близькі, а сюжет, як музика, що звучить між рядків.

«Як бути двома» - це книга про складність людських відносин і те, як ми шукаємо себе у світі, що постійно змінюється. Алі Сміт пише легко, але водночас глибоко, ніби веде з тобою довгу розмову про життя, втрати і надії. Цей роман не про прості відповіді, а про питання, які залишаються з тобою надовго. Він нагадує, що іноді бути вдвох - це не про пару, а про внутрішній діалог і боротьбу. Чудова книга для тих, хто цінує літературу, що мислить і відчуває.

«Як бути двома» — це тонка і багатошарова розповідь про людські зв’язки, ідентичність і час. Алі Сміт майстерно плете історії двох жінок, що переплітаються, створюючи глибокий і часом несподіваний портрет сучасності. Роман наповнений філософськими роздумами і ніжністю, які залишають теплий слід у душі. Це книга про те, як бути собою у світі, де все постійно змінюється, і про силу співчуття, що об’єднує.

Незвичайна, чуттєва й розумна книга про любов, втрату та мистецтво. Алі Сміт майстерно грається з формою й часом, створюючи дві переплетені історії, які зворушують і дивують.

"Як бути двома" Алі Сміт – це дуже незвична книга. Вона складно написана, не все стає зрозумілим з пешого разу, але цей роман точно заслуговує на те, щоб на нього звернули увагу. "Як бути двома" – це поєднання двох історій кохання, смутку, несправедливості та часу. Авторка досліджує у цій книзі любов, одержимість, сексуальність та велике мистецтво. І взагалі, саме мистецтво – воно майже на кожній сторінці. Можливо, ви не одразу це розумієте, але в процесі читання все більше будете бачити відголоски минулого у сучасному, які заворожують. До речі, даний роман отримав чотири престижні літературні премій та був визнаний книжкою року-2014 у Великій Британії. І декілька цікавих думок з книги, якими я хочу поділитися: • Бути тим, хто зображує щось — це справа відчуття: адже всі речі й істоти, навіть уявні й давно зникли, мають сутність: намалюйте троянди, монету, качку чи цеглину — і відчуєте, наче в тієї монети є вуста і вона розповідає вам, як це — бути монетою, наче троянда вам сама розповідає, які в неї пелюстки, що їхня м’якість і вологість тримається в тонкій плівці кольору, тоншій і чутливішій за повіку, наче качка розповідаю вам, як вона серед мокрої води зберігає тіло під пір’ям сухим, а цеглина шорстко цілує вашу руку. • Найкраще взагалі не дивитись на це збоку: найкраще кохання на дотик, дивитися на любовні акти важко, це розчаровує — хіба що їх намальовано найкращим митцем. • Світ значно більший, дороги, які ніби мають відвести тебе в одному напрямку, інколи завертають назад і петляють, хоча і видаються геть прямими. • Але мистецтво кохання – це справа, де відкриваються циноброві вуста, чорнота і червінь, стараним перетиранням обмінюються на оксамит, де приходить розуміння, що кольори виграють, коли їх обережно втирати одни в інший: найменше, чого це може навчити – це майстерність: понад неї – сама оригінальнсіть, і саме вона в цій справі головна. • А якщо уявити: ти щось створюєш, а потім тебе завжди бачать крізь призму того, що тобою створене, немов воно стає тобою.

Історія про Франческо, художницю, яка видавала себе за чоловіка і кохала як чоловіків, так і жінок. В книзі романтичні стосунки, також є сцени палкого кохання, ну прямо дуже гарячі. Однак, мені важкувато чомусь було читати цю історію, хоч це роман про кохання, але щось давався він тяжко, хоча хотілось читати далі. В книзі є кохання, мистецтво, секс і якийсь дивний післясмак вона залишає. Так і не можу зрозуміти на скільки вона мені сподобалась, дуже дивна книга. Можливо мені не підійшов стиль написання автора.