Найтемніший місяць

Це мені покарання за нестриманість! Я прочитала другу книгу цієї романтичної історії, навіть уночі читала, і що? А нічо! Це ще не кінець!!! Чого мене не попередили, що це не кінець?! Я тепер ще більше заплуталася: хто помер, хто живий, і хто з ким одружився) І, взагалі, я на Санту Барбару не підписувалася!!!

У другій книзі мене вибішували майже усі герої. Ну, головні так однозначно. Вони поводилися, як йолопи. Ображалися, сперечалися, надумували, гальмували, безперестанку розмовляли, балакали, патякали.

Я розумію, що на військовій базі усі, як павуки у банці, але ж, Боже, як це нудно. Хоча авторка про все це знає з власного досвіду, тому, переконана, що описано дуже правдиво. А ці постійні пиятики!!!. І додайте сюди ж посттравматичні синдроми і факт, що одружуються військові раніше, ніж їм американське законодавство дозволяє вживати алкоголь. Коротше кажучи, такоє...

"— Каро, у армії трапляється чимало лайна, це правда. І якщо ти почнеш шукати його, то неодмінно знайдеш. Але загалом життя там легше. Чіткий розпорядок, щодня гаряче харчування. Я волів би, щоб ти думала лише про хороше і не зациклювалася на поганому.
Схоже, це і були наші нові стосунки".
Усе, Залізла на німецькі сайти і зрозуміла, що третя книга уже є.

Вимагаю закінчення. Інакше, для чого мені оце усе?

Хоча, нехай це буде моя найбільша проблема.