Мій лесбійський досвід самотности

Це моя перша манґа. І я закохалася в цей формат 🩷

Тільки уявіть – автобіографічна історія, в якій авторка розповідає про те, як замовляла жіночий ескорт. Як підглядала за мамою, коли та перевдягалась. Про голод і переїдання. Про відчуття власної неправильності. Про те, як звичайне життя, в якому ти знаходиш сили на те, щоб встати з ліжка і піти на роботу, здається перемогою.

Нещодавно в «Поколінні Х» я прочитала таку фразу: «І дотепер мені більше подобається говорити з каліками; вони більш цілісні». Напевно, саме тому історія Наґати настільки мені відгукнулась – мені знайомі відчуття, які вона переживала. І, що найважливіше, мені подобається, що вона не здалася.

Це не шлях ниття і страждань. Це про здорове самоусвідомлення: аналіз своїх думок і дій, якими б «неправильними» вони не були. Розуміння своїх бажань і рух до їхньої реалізації, всупереч самооцінці, яка змушує заціпеніти.

При цьому, як би це дивно не звучало, зважаючи на попередні пункти, ця історія напрочуд мила. Героїню хочеться підтримати і обійняти. Вона навіть викликає посмішку, її думки видаються більшою мірою позитивними. Місцями навіть надихаючими.

Мені сподобалось, але розумію, що «Мій лесбійський досвід самотности» дуже специфічна. Мені здається, що вона не зайде тим, хто не відчував себе зламаним.


Ілюстрації витримані у ненавʼязливій стилістиці – три кольори, багато простору, спрощене зображення облич, але багацько емоцій. Не можу сказати, подобаються вони мені чи ні, проте вони не відволікають від сюжету, і яскраво підкреслюють інфантильне сприйняття себе авторкою. Двадцятивосьмирічна більше нагадує підлітка, іноді навіть дитину.

Для мене було в новинку, що такі комікси читаються навпаки – з правої сторінку на ліву. Відчуваю себе так, ніби влаштувала розминку для мозку.

Рекомендувати не буду. Але якщо вам знайоме відчуття спустошення, безнадії або власної недостатності, при цьому ваше серце досі відкрито – спробуйте.

Це була моя перша манга яку я прочитала і для мене то було доволі довго. Сама історія — непогана, краща за Наречену, можна швидко прочитати. Проте, я не можу сказати, що це було неперевершено або ж якось мені відгукнулось. Просто. Прочитала ну і прочитала.

Ця історія залишила по собі приємний післясмак.

Мила, щира й кумедна, вона схожа на листування з подругою (яка до того ж неабияка художниця й супроводжує свої повідомлення гарними малюнками).

Мальовка тут — окреме моє «так!». Вона ідеально пасує стилю оповіді й слугує додатковим інструментом оповіді, нарівні з текстом.

Я б радила цей мальопис, бо він дарує відчуття, що ти не один у цьому світі. Не тільки ти заплутався, не тільки ти блукаєш. Останню сторінку перегортаєш з легкою усмішкою й думкою: «Еге, і в мене вийде!».