The Song of Achilles

Я довго відкладала цю книжку, бо боялась, що вона мене розчарує, аж занадто всі її хвалили і англійська в Цирцеї йшла важкувато. Але зрештою сіла прочитати і ні разу не шкодую. Міллер ідеально передає атмосферу давньої Греції, але не вантажить зайвими деталями, все тримає на рівні почуттів і внутрішніх конфліктів.

Розповідь від імені Патрокла це чудове рішення. Через його очі Ахіллес виглядає не як недосяжний напівбог, найкращий з греків, а як звичайний красивий і страшенно впертий хлопець. Їхні стосунки з Патроклом розвиваються повільно та природно. Вони не ідеальні, не надто романтизовані (хіба що трохи), але загалом виглядають щиро.

Місцями книга йшла трохи повільно. Деякі сцени розтягнуті, особливо на початку, але чим далі, тим більше затягує. Троянська війна не в центрі сюжету, але її тінь постійно нависає над героями. Книга не фокусується на політиці чи самих битвах занадто багато, вона більше тримає фокус на особистому, на тому, що відчуває людина, коли навколо руйнується увесь її світ. І навіть знаючи, чим усе закінчиться (бо ми всі знаємо…) я все одно сподівалась, що станеться диво.

Поставила 4.5 з 5, бо якби трохи менше розтягнутості і більше ритму, вона була б ідеальна. Але все одно це сильна історія і вам вона потрібна, якщо любите міфи, скло на сніданок і трішки розбите серце після читання.