Медлін Міллер

"— Ти мудра, — сказав він.
— Якщо це так, — відказала, — то лише тому, що мого глупства вистачило б на сто життів.
— Але ти принаймні боролася за те, що любила.
— Це не завжди благословення. Мушу сказати тобі, що все моє минуле таке, як зараз: потвори й жахіття, про які ніхто не хоче чути."

Оця цитата — це буквально 💯 влучання у моє життя. Я читала і ніби знову і знову проживала своє минуле разом з Цирцеєю. І в цьому явно є терапевтичний ефект, бо наприкінці я розридалася, а потім мені так полегшало, хоча останні дні було дуже погано.
Я точно раджу прочитати цю книгу усім, тому що, попри тяжку жіночу долю, це цікава інтерпретація античної митології, зокрема історій про Мінотавра та Одіссея👌🏻Цирцея вплетена як спостерігачка або дієва особа майже в усі міти, починаючи з битви титанів. Захотілося передивитись серіал "Каос" та фільм "Одіссей" (але я згадала, що фільм зняв Кончаловський🤬)
Також неможливо не відзначити майстерність письменницького слова авторки👏🏻 Це такий кайф, який я називаю читацьким оргазмом, і дуже рідко, коли книги дарують таке відчуття🫠

Я довго відкладала цю книжку, бо боялась, що вона мене розчарує, аж занадто всі її хвалили і англійська в Цирцеї йшла важкувато. Але зрештою сіла прочитати і ні разу не шкодую. Міллер ідеально передає атмосферу давньої Греції, але не вантажить зайвими деталями, все тримає на рівні почуттів і внутрішніх конфліктів.

Розповідь від імені Патрокла це чудове рішення. Через його очі Ахіллес виглядає не як недосяжний напівбог, найкращий з греків, а як звичайний красивий і страшенно впертий хлопець. Їхні стосунки з Патроклом розвиваються повільно та природно. Вони не ідеальні, не надто романтизовані (хіба що трохи), але загалом виглядають щиро.

Місцями книга йшла трохи повільно. Деякі сцени розтягнуті, особливо на початку, але чим далі, тим більше затягує. Троянська війна не в центрі сюжету, але її тінь постійно нависає над героями. Книга не фокусується на політиці чи самих битвах занадто багато, вона більше тримає фокус на особистому, на тому, що відчуває людина, коли навколо руйнується увесь її світ. І навіть знаючи, чим усе закінчиться (бо ми всі знаємо…) я все одно сподівалась, що станеться диво.

Поставила 4.5 з 5, бо якби трохи менше розтягнутості і більше ритму, вона була б ідеальна. Але все одно це сильна історія і вам вона потрібна, якщо любите міфи, скло на сніданок і трішки розбите серце після читання.

Історія про чаклунку титанку Цирцею дочку бога Сонця Геліоса і німфи Перси. Яку ув'язнили на острові Еея. Могла бути також відома як та, що утримувала Оддісея на острові коли він покинув Трою.
Початок нуднуватий, але потім справді цікаво. Становлення її від невпевненої в собі маленької дівчинки і до могутньої чаклунки захоплює. Ув'язнення на острові не ламає її чи обтяжує як думають кривдники(хоча часами бувало і так), а лише робить сильніше.

грецька міфологія, сильна головна героїня, прекрасні описи і багато жорстокої несправедливості. якщо подивитися на цирцею на початку книги і в кінці, то це дві різні особистості. і те як вміло медлін міллер описала ріст персонажки вражає.

сюжет розповідає про життя доньки бога сонця геліоса цирцею. вона відрізняється від своїх братів і сестер, має "людський" голос, непритаманні іншим німфам риси характеру, та й загалом стає кісткою в горлі власних батьків. зростаючи близько богів вона бачить їх вади, жорстокість, зухвальство і надмірну пихатість. спочатку її трохи тішить прометей, якого невдовзі прирікають до вічних мук на горі, потім молодший брат, який, втім, дорослішає і стає улюбленцем батька відправляючись правити на якийсь острів. а потім смертний чоловік, який завойовує серце і згодом зраджує стаючи великим богом. цирцея не володіє магією, як інші німфи чи божества, але потроху, випадково, відкриває в собі дар фармаки — чародійки що знається на рослинах. боги лютують (бояться) і відправляють цирцею на острів еея у довічне вигнання.

книга може видатись вам нудною, персонажі дратуючими, а сюжет ні про що. але це не так, можливо для цієї книги потрібен певний час, бо історія цирцеї приголомшує. те як вона стосується багатьох міфів, якою постає у стосунках з одісеєм, яку роль відіграє в житті мінотавра чи прометея, чи пенелопи з телемахом. як вправно дає відсіч афіні і своєму батьку. це історія сильної жінки, яка прагне довести чоловікам, що жінки не просто пилюка під їх ногами. цирцея велика чародійка, богиня, мати, людина, кохана жінка, зраджена жінка, вона жінка. і в цьому її сила. і це прекрасно.

Книга, яка примусила мене поглянути на грецьку мітологію по-новому.
Свого часу відгуки на «Цирцею» М. Мілер не публікували лише ліниві. Вона просто заполонила букстаграм. Я ж лише зараз дочитала і книга мені дуже сподобалась.
Погоджуся, що «Цирцея» - одна з книг, що тримаються на головній героїні. Було цікаво спостерігати за її еволюцією від нелюбої доньки великого бога до могутньої чарівниці. Поступово з одинокої, самотньої дівчинки героїня перетворюється на сильну та самостійну жінку, здатну постояти за себе навіть перед обличчям великих богів.
Другорядні персонажі виглядають менш цікаво, проте досить небанально.
Окремі міти, вплетені в канву роману, відомі кожному ще зі школи, як наприклад історії про Ікара та Дедала, Мінотавра тощо. Проте, читаючи, я щоразу дивувалася: та невже це можна вчити дітям?
«Цирцея» - свіжий погляд на грецьку мітологію.

Хоча тема переосмислення міфології далеко не нова - тут вона грає новими барвами.
Дійовим особам хочеться вірити, вони переконливі, їх психологія достовірна.
Іноді я забуваю, що читаю твір на основі міфу - бо деталі настільки реалістичні. При цьому описи не скочуються у вульгарність. Окреме задоволення викликає стиль мовлення - ритмічний і художній. Суцільне естетичне задоволення

Медлін Міллер у своєму романі створює світ, де класичні міфи оживають у новій інтерпретації. Проте, попри всі її старання, книга залишила у мене змішані враження.

Історія доньки Геліоса, яка не вписується у величний світ богів, викликає щиру емпатію. Цирцея, покинута та знехтувана власною сім’єю, змушена шукати себе в ізоляції. Як донька, вона викликає співчуття: батько бачить у ній лише слабкість, а мати сповнена холодної байдужості. Її дитинство серед бездушних богів – це справжня трагедія, яка робить її вибір вигнання одночасно болючим і неминучим.

Хоча роман і має кілька сильних моментів – особливо в частинах, де Цирцея зустрічає Одіссея чи стикається зі своєю суперницею Скіллою, – загалом він видався мені посереднім. Розповідь розтягується, а деякі сцени здаються надто передбачуваними. Хочеться більшого емоційного заглиблення або несподіваних поворотів, але текст ніби тримається в зоні комфорту.

Загалом, це книга, яку важко однозначно оцінити. Вона заслуговує на увагу за унікальну перспективу на міфологію та деякі цікаві деталі, але в емоційному плані залишила мене дещо байдужою. Рекомендую тим, хто любить переосмислення класичних сюжетів, але не чекає від них чогось вражаючого.

Рекомендую всім, хто цінує глибокі історії та незабутніх героїв!

Медлін Міллер у своєму романі створює світ, де класичні міфи оживають у новій інтерпретації. Проте, попри всі її старання, книга залишила у мене змішані враження.

Історія доньки Геліоса, яка не вписується у величний світ богів, викликає щиру емпатію. Цирцея, покинута та знехтувана власною сім’єю, змушена шукати себе в ізоляції. Як донька, вона викликає співчуття: батько бачить у ній лише слабкість, а мати сповнена холодної байдужості. Її дитинство серед бездушних богів – це справжня трагедія, яка робить її вибір вигнання одночасно болючим і неминучим.

Хоча роман і має кілька сильних моментів – особливо в частинах, де Цирцея зустрічає Одіссея чи стикається зі своєю суперницею Скіллою, – загалом він видався мені посереднім. Розповідь розтягується, а деякі сцени здаються надто передбачуваними. Хочеться більшого емоційного заглиблення або несподіваних поворотів, але текст ніби тримається в зоні комфорту.

Загалом, це книга, яку важко однозначно оцінити. Вона заслуговує на увагу за унікальну перспективу на міфологію та деякі цікаві деталі, але в емоційному плані залишила мене дещо байдужою. Рекомендую тим, хто любить переосмислення класичних сюжетів, але не чекає від них чогось вражаючого.

Рекомендую всім, хто цінує глибокі історії та незабутніх героїв!

Медлін Міллер у своєму романі створює світ, де класичні міфи оживають у новій інтерпретації. Проте, попри всі її старання, книга залишила у мене змішані враження.

Історія доньки Геліоса, яка не вписується у величний світ богів, викликає щиру емпатію. Цирцея, покинута та знехтувана власною сім’єю, змушена шукати себе в ізоляції. Як донька, вона викликає співчуття: батько бачить у ній лише слабкість, а мати сповнена холодної байдужості. Її дитинство серед бездушних богів – це справжня трагедія, яка робить її вибір вигнання одночасно болючим і неминучим.

Хоча роман і має кілька сильних моментів – особливо в частинах, де Цирцея зустрічає Одіссея чи стикається зі своєю суперницею Скіллою, – загалом він видався мені посереднім. Розповідь розтягується, а деякі сцени здаються надто передбачуваними. Хочеться більшого емоційного заглиблення або несподіваних поворотів, але текст ніби тримається в зоні комфорту.

Загалом, це книга, яку важко однозначно оцінити. Вона заслуговує на увагу за унікальну перспективу на міфологію та деякі цікаві деталі, але в емоційному плані залишила мене дещо байдужою. Рекомендую тим, хто любить переосмислення класичних сюжетів, але не чекає від них чогось вражаючого.

Рекомендую всім, хто цінує глибокі історії та незабутніх героїв!

Тверда трієчка. Не розумію, чому такий гайп навколо неї, але можу припустити. Мені було нудненько читати. Може, американці просто ніколи грецьких міфів не читали? Тому їм так зайшов цей фанфік про грецьких богів?

Зізнаюсь, що мені було набагато цікавіше та захопливіше читати оригінальні міфи ще в школі, я просто фанатіла від того. А ось це? Hy... Мені не зайшло, комусь подобається — справа смаку, нікого не засуджую, просто не моє.

Чітко проглядається феміністична тематика, це добре, але? Я щось не пройнялась історією, не повірила в це :(

Прочитано на одному подиху!
Дана книга для любителів міфології, оскільки текст дуже схожий на Одіссею. Я таке люблю, тому мені зайшла з першого разу.
Тема, як на мене, яка піднімається - пошук себе і пошук сімʼї. Доволі критична і цікава, мене ця книга змусила переосмислити певні свої цінності, бо я не Цирцея - я не маю в запасі стільки часу. І розуміння цього «застою» змушувало подумати тричі «А чи правильний фокус зараз я маю?»
Впевнена, що ще не раз перечитаю цю книгу.

"Цирцея" — одна з улюблених книг цього року ♥️ Навіть не знаю, як її описати, щоб уникнути кліше та фанатизму)

Обожнюю грецьку міфологію та історії про жінок, які одного дня приймають рішення, що будуть жити інакше, бо така можливість є завжди. Та найголовніше — починають діяти, спираючись на те, що для них важливо, на те, що вони люблять, на те, заради чого вони готові ризикнути, а не на свої страхи та звичні думки.

Це мислення, яке можна обрати, щоб сталось звичайне диво — життя, в якому можна безпечно та з великою радістю розкривати свою справжню суть.

💭 "І все ж дурною себе не відчувала. А відчувала, що пройшла тяжке випробування"

💭 "Немає нічого гіршого для чаклунських чар, ніж страх невдачі"

💭 "Думка ось яка: життя моє проходить у темряві глибин, але я не темна вода. Я істота, що в ній живе"

💭 "А потім я дізналася, що можу світ зігнути своєю волею, як стріла згинає лук. І готова була докладати зусиль скільки завгодно, аби зберегти цю силу у своїх руках"