Ця книга точно не для мене, жанр мені зовсім не близький, тож емоційно книга не зачепила. Надмірна кількість необґрунтованого насильства, необдумані дії, психопатичні персонажі й романтика в такому токсичному середовищі залишили мене більше втомленою, ніж зацікавленою.

Якщо дивитися об’єктивно, то в межах свого жанру книга непогана. Присутній динамічний сюжет, напруга між героями, цікавий підхід до теми серійних убивць, чорний гумор також написаний непогано. Для любителів dark romance це може бути дуже навіть хороша книга.

Пратчетт якимось магічним чином поєднує в одній книзі гумор, повний абсурд і глибокий сенс. В один момент ти смієшся з жартів, а вже в наступний ловиш себе на роздумах про владу, життя і те як важливо робити правильні вчинки навіть тоді, коли ніхто не бачить.

Мій улюблений персонаж капітан Ваймс — це типовий п’яниця та втомлений життям чоловік, який потрохи починає вірити, що ще не все втрачено.

Книга мені дуже сподобалась, але ж чому тоді не найвища оцінка? Так сталося, що усі книги Пратчетта я порівнюю з першою прочитаною (Кольори магії, найбільш не улюблена з прочитаних) та Поштовою лихоманкою, яку я обожнюю всім серцем. Варта опинилася десь між ними, до рівня лихоманки не дотягує, але захоплює більше ніж найперша книга в Дискосвіті.

Рекомендую всім, хто любить фентезі з гумором, драконами та легким присмаком детективу.

Я не знаю як жити після цієї книжки😭 Це одна з тих історій яку ти читаєш, а потім перегортаєш останню сторінку і просто сидиш в ступорі ще тиждень. Персонажі, діалоги, атмосфера, все ідеальне і на своєму місці.

Спочатку мені було трохи складно вникнути у світоустрій, бо не читала «Тінь і кістку», але чим далі заходила, тим більше закохувалась у цей світ. Головне у ньому це персонажі. Вони не просто картонний персонаж заради персонажа, в них реально є глибина, передісторія і почуття. Мій коханий Каз складний, жорсткий, але не бездушний, і цей його страх до дотиків, я мало не розплакалась. Інеж просто золото серед жіночих персонажів фентезі, спокійна, але небезпечна як затишшя перед бурею. Вона сильна жінка не тому, що так треба і авторка так задумала, а сильна, бо в неї немає іншого вибору. Ці двоє розбили мені серце, щоб зібрати його заново і знову розбити, я не знаю як інші книжкові пари зможуть із ними порівнятися. І Джаспер, і Вілан, і Ніна, і Матаяс, тут немає другорядних персонажів, всі на своєму місці і всі мають свою роль у історії.

Сюжет тупо як фільм (або як серіал Паперовий дім). План, проблема, новий план, трохи магії, трохи кохання, трохи хаосу і удачі. Я реально вірила в кожен момент (окрім віку персонажів, але я уявляла що їм усім по 20+ років). І ще що сподобалось, що книжка темна, але не депресивна. Тут є і біль, і втрати, але при цьому є надія, гумор і любов у різних проявах.

Однозначно ставлю їй нескінченність з 5 і навіть більше. Ця книга назавжди в моєму серці.

Загалом мені Четверте крило сподобалось, але улюбленим та найкращим за увесь час воно не стало. Я повністю розумію, чому воно таке популярне, тут є всі елементи які так люблять фанати роментезі: магічна школа, дракони, сильна героїня, від ворогів до коханців, багато драми, інтиму, інтриг.

Головна героїня Вайолет мені спочатку сподобалась, бо вона не типова сильна дівчина, а навпаки з фізичними труднощами і відмінностями від інших, з якими їй доводилося справлятися. Але чим далі, тим більше все починало виглядати як «я особлива, бо авторка так вирішила» і, якщо чесно, це почало трохи дратувати.

Сюжет місцями цікавий, а місцями дуже передбачуваний (особливо кінець, я майже з самого початку здогадалась, що буде і коли це нарешті сталося, то тільки думаєш "ну ок"). Із плюсів: усі сцени з драконами класні і магічна система/школа цікава, хоча пояснень хотілося б трохи більше. Світ ніби є, але водночас не до кінця відчувається «живим», сподіваюсь це виправиться у наступних частинах.

А ще ж є романтична лінія... Вона зайшла мені десь на 50%, бо я люблю тему ворогів до коханців, але тут усе якось занадто швидко перейшло від одного до іншого і я в це просто не повірила. Іноді виникало відчуття, що я читаю фанфік, забагато драми та моментів «я вмираю, але не скажу тобі правду, бо ти маєш сама здогадатися і прочитати мої думки».

Це було нормально, навіть затягнуло в кількох моментах, але не настільки щоб я прямо одразу бігла за продовженням. Прочитаю другу частину, але точно не найближчим часом.

Безмежно обожнюю цю серію! Напруга, інтриги, двозначна мораль, фейрі, все як лікар прописав. Джуд — головна героїня, яку хочеться одночасно обійняти і оминати девʼятою дорогою, а Кардан… навіть не знаю що про нього сказати) У першій частині він токсичний, чарівний, жорстокий👀, словом ідеальний як антигерой, але далі розкривається зовсім по іншому. Ковтнула за кілька днів і одразу полізла за продовженням.