Читацькі враження про книжки «Видавництва РМ». Переможці конкурсу

Мої сміливі 5 з 5 ⭐

Ця книга цим літом так часто з'являлася у моїй стрічці, що я зрештою не встояла, і абсолютно не пошкодувала. Легка атмосфера літньої Америки 60-х, море, пляж, Сінатра... ех! Написано так живо і невимушено, що я навіть не одразу помітила, скільки насправді важких тем автрока встигла протягнути через цю історію: жіночу несвободу вибору, расову дискримінацію, приховане кохання, яке доба забороняла називати своїм ім'ям, родинні таємниці про матір головної героїні і те, як письмо стає для дівчини способом отримати власний голос, коли всі навколо [здебільшого чоловіки] хочуть говорити за неї.

Усе починається зі скандалу: Мерилін цілується із сином рабина просто під час служби, і парочка буквально вивалюється крізь вітражне вікно на очах усієї громади. батьки в паніці намагаються одружити дітей заради збереження репутації, Мерилін відмовляється, і як покарання її відправляють на літо до двоюрідної бабусі Ади у Філадельфію - легендарної свахи із сорокарічним стажем. Сетап «сувора родичка проти вільнолюбної молодої» міг би стати чимось типу приборкання норовливої, але тітонька Ада виявляється зовсім не тією, яку так боялася Мерилін.

Ада - персонажка, заради якої варто читати книгу навіть якби все інше було посереднім [а воно не посереднє]. Сімдесятип'ятирічна, вбрана з голочки, гостра на язик, вона ставить Мерилін жорсткі рамки [жодних побачень, жодної червоної помади, жодних запозичень із гардеробу], а сама тим часом ховає ціле життя, про яке навіть найближчі не здогадуються. Протягом літа Мерилін по крихтах видобуває з неї історію - про нареченого, який загинув у пожежі, про кохання, яке довелося поховати через расові упередження доби [і тут книга робить дуже болючий реверанс у бік расизму, показуючи реалії того часу]. Чим більше Ада відкривається, тим більше стає зрозуміло: жінка, яка все життя влаштовувала чужі шлюби за правилами, сама ці правила ненавидить усім серцем. в якийсь момент мені захотілося бути на неї схожою.

Мерилін теж прописана дуже добре, а не як черговий шаблон бунтівної дівчини. Її страх дуже конкретний: вона щодня бачить матір, яка спалює вечерю, бо надто заглиблена в книжку, тікаючи таким чином від свого життя, і розуміє, що саме така доля чекає на неї, якщо вона просто піде второваним шляхом. друкарська машинка, яку дарує їй Ада, стає символом права говорити власним голосом, а не переказувати чиюсь версію подій [і мені страшенно сподобалося, що сама назва книги - це подвійна гра слів].

Щодо чоловіків у полі зору Мерилін - можливо, мені було сумнівно, що буквально кожен, хто потрапляє в її орбіту, миттєво западає на неї, тож правдоподібність сумнівна, але най буде. 

При цьому написано все настільки легко, наскільки взагалі можливо писати про важкі речі: короткі розділи, дотепний гумор, і особливо словесні сутички Ади й Мерилін, які тримаються на чистій хімії двох сильних характерів. 

У фіналі книга дозволяє собі несподіваний і сміливий поворот саме навколо особистого життя Ади, і хоч я здогадувалася про частину правди заздалегідь, останній штрих мене таки заскочив [спойлерити не буду]. Так, після ретельно вибудованої реалістичності доби цей поворот виглядає трохи зухвалим для 1960-го, і я розумію тих, хто скаже, що це було занадто зручно [спершу сама так подумала]. Але мене цей ризик автроки радше зачарував, ніж роздратував, адже він логічно замикає всю тему книги про те, що справжня свобода коштує дорого, і не кожен наважується її собі дозволити.

➕ плюси:

• атмосфера епохи дуууже кінематографічна і легко візуалізується - одяг, машини, Сінатра врешті решт - всі деталі прекрасні;
• яскраві другорядні героїні Ліліан, компаньйонка Ади, і подруга Мерилін Ширлі запам'ятовуються навіть при недовгому екранному часі. 

➖ мінуси:

• фінальний поворот з Деніелем особисто мені відчувся як натягнута сова на глобус 🤔

Це було справді класне чтиво перед сном, щоб забути про денні тривоги і на кілька годин опинитися на пляжі біля моря в компанії гостроязикої Мерилін і неймовірної Ади. після цієї залюбки познайомилася б з іншими книгами Сари Конфіно, бо після такого хочеться ще 💛

Авторка відгуку — Анастасія

🌜Надворі початок буремних 90-х. Люди все частіше звертаються за порадами медіумів, телепатів та провидців. На противагу різним трюкачам і шарлатанам Міла дійсно має надприродну здібність – вона в процесі сну може занурюватись у спогади та свідомість інших людей, чим і заробляє собі на життя.

🌞Коли на горизонті з'являється Ренат, типовий крутелик – мерс, охорона, купа купонів – відмовитись від пропозиції не видається можливим, тому дівчина погоджується на роботу, сідає в тачку до незнайомця і відправляється через пів країни здобувати інформацію про втрачений артефакт, що перед тим передавався у родині поколіннями.

🐚А тепер давайте до вражень. Мені направду дуже сподобалось.

По-перше, це дуже красиво і навіть трохи моторошно написано: спочатку сни обережно, поступово вплітаються в загальний текст (оцей прийом де останнє речення Міли перед сном починає наступне речення в самому сні – просто цукерочка🤌🏽), а згодом ставки зростають, а межі між сном і реальністю потрохи розмиваються і стираються, а атмосфера закритого будинку тисне і гнітить навіть зі сторінок.

🌜Перша особа однини тут однозначно виграшно виглядає – при читанні проймаєшся настільки, що або вкриваєшся сиротами або переживаєш, що коли заснеш можеш потрапити в чужий сон.😅(ну або це тільки я така накручена).

Також мені дуже сподобалось, що при цьому нас не намахують – якщо Міла відчуває, що тут щось є, але ще не здогадалась, то вона не приховує інформацію, а прямо про це каже/думає. Знову ж таки, коли з'являється нова інформація ніхто не розтягує це як інтригу на пів книжки – однозначно лайк. 

🌞Дуже вдало підібраний сетинг – ще трохи вперед по часовій шкалі й половину запитань міг би вирішити дядько гугл, тож так досить правдоподібно, а на згадці про заряджання води через телевізор я аж хрюкнула.🤣

При цьому, на жаль, мало приділено уваги саме персонажам із теперішнього — мені хотілось більше дізнатись про Рената, бо однієї екскурсії в його голову достатньо, щоб зрозуміти, що не нашої псіхушки пацієнт, але недостатньо, щоб зрозуміти откуда ти такий вумний взявся??

🌜Але в мене все ще залишились питання до останнього сну перед фіналом – там все із містичного переходить в рівень фантасмагоричного і вже одну оцю частину можна брати на книжкові клуби та сперечатись про неї вічно. 

Нічого не понятно, але дуже інтєрєсно, і це я без сарказму зараз.

🌞Якщо любите частково містичні, трохи детективні, в хорошому сенсі химерні історії – ваша зупиночка, а ще тут  про співзалежні стосунки, але я вам цього не казала🤫. 

Мені сподобалось, із нетерпінням чекатиму наступних творів авторки.

Авторка відгуку — Олена

Для мене це дуже особлива й сильна історія через власні 2️⃣ тригери (про них внизу)

Чи знала я що буде так боляче від цієї книги… ТАК

Чи прочитаю я цю книгу колись знову … 100% ТАК

«Жінки» це 4 мною прочитана книга авторки й вона як будь яка інша болюче прекрасна. ❤️‍🩹В ній кожен може знайти щось своє

📖 Історія розкриває перед читачем👇🏼

• жіночу дружбу, загартовану й міцну
• кохання з усіма його складовими (пристрасть закоханість метелики в животі, а іноді й зраду чи втрату)
• відносини дітей з батьками, якими вони можуть бути складними й неоднозначними
• пошук свого призначення, чим ти можеш бути корисним для цього світу
• посттравматичний синдром, як відбувається адаптація після виходу з бойових дій

…і все це на фоні війни у Вʼєтнамі. 🪖В якій головна героїня пробула два терміни як військова медична сестра. Там Френсіс знайшла своє покликання, закохалась, знайшла подруг, та зрозуміла, що справжня війна відрізняється від тієї про яку говорили на підготовчих курсах. І майже все це вона втратила повернувшись додому…

💭То що ж саме мене так «торкнулось»…?

1️⃣ Нерівність жінок у суспільстві. Окрім війни у Вʼєтнамі, жінки мали виборювати право бути почутою. «ЖІНОК НЕ БУЛО НА ВІЙНІ», «У ТЕБЕ МАБУТЬ КРИТИЧНІ Й ТОБІ ПРОСТО ЗЛЕ» –  ось що вони чули, коли просили допомоги, так типово для світу в якому хочуть правити лише чоловіки.  Жінка це не обслуга чоловіка й не людина другого сорту. Її мрії не мають починати й закінчуватись лише тим щоб вдало вийти заміж.

Мене чіпляє все, що стосується боротьби за рівність.

2️⃣ Мене дуже сильно тригерить те, як суспільство не готове зустрічати ветеранів, чиї тіла понівечені, чиї душі назавжди надломлені.

Мені цікаво було спостерігати, яка головна героїня проходить шлях повернення до «нормального» життя. Її очікування, її біль, який так сильно тиснув на неї з усіх сторін, її безпомічність та падіння, після яких вона все ж таки змогла взлетіти завдяки людям, які її любили. Надзвичайна привілегія цього життя мати таких людей.

Поведінка Френсіс пояснює, чому військові часто просто не витримують бути вдома сам на сам з усім тим, що насіяла в їхніх серцях і думках війна, коли немає підтримки віри й вдячності від тих хто оточує їх. Чому десь в пеклі війни вони відчували себе більш щасливими й потрібними.

Хтось може відновитись швидше хтось довше, а комусь це так і не вдасться…

Авторка відгуку — Катерина