«Залишся, якщо кохаєш» – це продовження роману «Покинь, якщо кохаєш». Цей текст Коллін Гувер написала як подяку читачам, котрі полюбили першу книгу.
Книжка «Залишся, якщо кохаєш» стала бестеселером за версією New York Times, про неї говорив весь букток, а на Goodreads читачі виставили понад мільйон оцінок.
Тому сьогодні ми ділимось враження про цю книжку від читачів Readeat:
 Авторка відгуку — Оксана
За словами автора, то друга частина книги не планувалась писатись і видаватись, але що тільки не зробиш для своїх любих читачів. Тому я всім вдячна, хто взяв участь у тому, щоб була друга частина даної історії, бо аби була лише перша частина, то я б відчувала себе розбитою. А так я дуже прив'язалась до головної героїні, дуже хвилювалась за її дії, інколи не погоджувалась із нею (на то вони і книги, щоб викликати у нас цілу палітру різних емоцій). Я дуже обожнюю книги коли є розділи як від неї, так і від нього, це дуже гарно показує нам головних героїв у романі. А розмови із дітьми до яких відносяться як до повноцінних дорослих ще як плюс який тішив мене. Та й загалом попри всі тут проблеми, історія залишила теплий слід в моїй душі. Тому як писала і до першої книги РЕКОМЕНДУЮ!
|
| Авторка відгуку — Катерина
5/5 😍 Мені треба було це продовження. Логічне завершення історії Лілі та Атласа. Якщо перша частина розбивала мене по шматочках, то ця була зціленням. Мені не вистачало Атласа в першій книзі. Але тут авторка прекрасно розкрила його особистість. Відкрила нам його світ. Душу. Серце. Лілі стала сильнішою. Впевненішою в собі. Хоч і травми минулого моментами давали про себе знати. Разом вони подолали все. Розлуку. Труднощі. Пройшли довгий шлях один до одного. До кохання. – Ти моя улюблена людина. Ти завжди нею була. І завжди будеш.
|
| Авторка відгуку — Тетяна
Цю книгу я раджу читати як продовження першої частини «Покинь, якщо кохаєш». Вона менш драматична, ніж перша частина.
Одразу скажу, що не варто очікувати від книги аж чогось захмарного. Це історія під настрій «хочу їсти морозиво 🍧, пускати соплі і рожевих єдинорогів». Мій настрій вона виправдала. Із сенсів: всі ми травмовані, всі ми шукаємо людей менш травмованих. Часом, і з ексабьюзерами можна знайти спільну мову, але треба мати супер групу підтримки. Батьків не обирають, але добре, коли є можливість піти від них, якщо вони не цінують і відверто знущаються. Натикалась на відгуки, що надто нереалістично все виглядає в оповіді. Як на мене, є деякі моменти прям «сценарні», але життя доволі часто виглядає і в реальності нереалістичним.
|
Обмінюйте й ви свої читацькі враження на подарунки – деталі тут!
