Про що? Про низку подій, які передували вбивству банкіра в розкішному готелі у Швейцарії. Про секрети, інтриги та розслідування.. 💡Почнемо з того, що це вже четверта книга в цьому році по типу книга в книзі. До покупки я цього не знала, і оскільки всі інші подібні мене не вразили - читала з осторогою. 💁🏼‍♀️📝Про враження: Персонажів у даній книзі таки багатенько, але оскільки книга величенька і майже в кожному із розділів згадується той чи інший герой – було легко їх усіх запам’ятати. Жоель і Скарлет – головні детективи у романі. Жоель, як я зрозуміла, і є сам автор, який опинився в подібній ситуації і за своїм життєвим досвідом і написав цю книгу. По правді, детективи у цьому романі відігравали геть мізерну роль, просто завдяки ним на останніх сторінках ми дізнаємося, що тут і до чого.. Це моє перше знайомство з автором, тому очікувань ніяких не було. Роман наповнений безліччю подій і секретів. Тут ви знайдете і любовний трикутник, і детективів-аматорів, і розкішне життя багатіїв, і шпигунів надсекретних служб. Деколи це трішки напрягало, і присутня динаміка починала кульгати (ну для 700 ст. і не дивно). Ще деколи в мене з'являлася думка, що роман написаний для дітей/підлітків. Якось все таке легке і рожеве, розкішне і бажане, без дійсно значущих антигероїв та справжніх поліцейських. Хоча часові рамки - це переважно 2018 рік, було враження, що події відбуваються в далекому ХХ ст.., тому що майже не згадуються хоч якісь технології і герої все ще пишуть один одному листи. Не скажу, що це мінус, але було якось дивно це читати, тому що, якби вони використовували хоча б телефон, роман закінчився на 300 ст. раніше (можливо в автора і була така задумка). Ще хочу додати, що роман за структуроюі мені чомусь нагадав фільм «Готель Гранд-Будапешт». Це обидві вишукані, трохи театральні детективні історії, збудовані навколо розкішного європейського готелю. Тут все таке яскраве, перепригує з однієї дати до іншої, від одного героя до другого, від пристрасті до наївності. Темп книги неспішний, автор розжовує кожну деталь, і читач точно в цій книзі вже не має сам додумувати. Герої якісь несправжні, мені не вірилося ні в їхню драму, ні в їхню мотивацію. Ще треба додати, що половина персонажів це «надзвичайно красиві, багаті, елегантні та розумні як ніхто вихідці із недокраїни». Саме цей фактор допоміг мені зробити висновки про книгу. От не можу себе пересилити і розхвалювати цю книгу, як інші на просторах інтернету, хоча, можливо, книга дійсно варта уваги. Загалом - нічого особливого. От щоб я заснути не могла, бо так хотіла дочитати книгу - ні, не було цього. Цілком посередня, з амбіціями, для «сімейного перегляду» книга. А від фіналу я навіть була трішки розчарована. Але варто додати, що зі всіх чотирьох книг, що я згадувала раніше - цей роман був найдостойніший, я хоча б не засинала на кожній другій сторінці. Замість рекомендацій – цитата. Чудове закінчення книги (яке автор явно додав від себе і до сюжету роману це не зовсім належить, але як же гарно): «Життя – це роман, про який вже відомо, чим він скінчиться: наприкінці герой вмирає. Отже, найважливіше не те, як завершиться наша історія, а те, як ми заповнюємо сторінки. Адже життя, як і роман, має статися. А пригода – це відпустка від життя».

Книга сподобалася, але не як детектив, а як родинна сага. Сподобалася більше за першу частину

Дуже сподобалася) Інтригує до останньої сторінки. І вже коли впевнений, хто головний поганець, все змінюється))

Неймовірна новинка від Жоеля Діккера ❤️‍? Чекала його нової книги, і ось, така довгоочікувана книга мене дужеее сильно порадувала ❤️ Розповідь ведеться про дві сім'ї, одна з них дуже заможна та красива пара адвокатки та банкіра, живуть в скляному великому будинку посеред лісу. Їх добрі друзі, пара менш успішна, поліцейський із дружиною, живуть в невеличкому будинку посеред елітного кварталу. Ці невеличкі котеджі називають Бородавкою, що дуже сильно пригнічує їх. Тим не менш, між сім'ями зав'язуються дуже добрі, товариські, відносини. Але мешканці скляного будинку навіть не підозрюють, що за їх життям спостерігають чужі очі. Один зі спостерігачів - Грег, поліцейський, і робить він це не із добрих намірів, а тому, що таємно закоханий в дружину свого товариша. Ведучи своє спостереження, Грег дізнається багато таємниць сім'ї, якими намагається скористатись... Книга цікава та насичена подробицями, відсилками в минуле головних героїв. Не класичний детектив, а ціла пригода, в якій є деталі особистого та професійного життя цих сімей. Історія про те, що "не все дороге те, що блищить", а також про те, що "слід довіряти, але перевіряти".

Багато, нудно, не логічно... Я ледь її дочитала. Були хороші моменти, але так мало. Ну і якщо вважати, що автор дуже любить країну-гній, то шанс цій книзі я дала даремно.

Обережно спойлери!!! Вбивця спланував(ла) досконале убивство, вбиваючи навіть коханих людей, щоб потім коли прийшов "неперевершений Маркус" і запитав "чи це ви вбили?" Вбивця розказав як і чому вбив, наголошую, попередньо приховуючи це 11 років? Серйозно? Вірю! Дарма витратив час на цю книгу.

Цей трилер поглинає з перших сторінок. Жоель Діккер майстерно плете інтригу, яка тримає в напрузі до самого фіналу. Історія загадкового вбивства в маленькому містечку Орфея здається розкритою… аж раптом з’являється журналістка Стефані Мейлер і заявляє, що поліція помилилася. Через кілька днів вона зникає. Роман змушує сумніватися у кожному герої, постійно підкидає нові загадки, змінює оптику подій. Тут багато шарів: не лише розслідування, а й внутрішні драми, скелети в шафах і глибокі психологічні портрети. Особливо вражає, як автор тримає баланс між динамікою і деталізацією — кожна дрібниця тут має значення. Книга дуже кінематографічна, з напруженою атмосферою та неочікуваними поворотами. Якщо вам подобаються масштабні, інтелектуальні детективи з багатошаровим сюжетом — ця історія саме для вас.

Моє знайомство з цим автором почалось з цієї книги і схоже це було моєю помилкою. Не змогла дочитати до кінця, через постійні згадки країни агресора, здається, що все крутиться навколо цього. Якби не це, думаю поставила б 8 зірочок, але на жаль?