Ця книга читалась мені повільно. Були моменти, які справді зачіпали, а були й такі, які не викликали особливого емоційного відгуку. Можливо, я ще не зовсім дозріла до повного розуміння її глибини. Але в цілому вона залишила по собі гарне враження.

Ключова думка, яку я для себе винесла: жінці важливо навчитися любити себе, щоб не втрачати себе у стосунках. Це не проста історія, а психологічна робота, яка змушує заглянути вглиб власних почуттів і моделей поведінки.

П’ята частина “Бріджертонів” мені сподобалась значно більше, ніж попередня. У цій книзі була якась особлива глибина — і в сюжеті, і в характерах. Особливо несподівано для себе я відкрила Елоїзу. Її вчинок — безумовно, імпульсивний і необдуманий, але саме через це вона стала мені ще ближчою, більш “живою”. Її внутрішні переживання, бажання втекти від шаблонів і знайти своє місце — це дуже зворушило.

Філіпп викликав у мене суперечливі почуття. З одного боку — чоловік із важкою долею, втомлений і закритий у собі, з іншого — іноді його дії викликали в мене справжній гнів. Але, можливо, саме ця неоднозначність і робить його персонажа таким реалістичним.

Ця історія про другий шанс, про непрості рішення та про те, що справжнє кохання не завжди приходить у блискучій обгортці — і саме тому вона мені й запам’ятається.

Четверта книга серії «Бріджертони» справила на мене приємне враження, хоча й не викликала такого захоплення, як попередні частини. Історія була легкою, теплою та романтичною — саме тим, чого очікуєш від Джулії Квінн. Мені сподобалась динаміка між головними героями та типова для авторки суміш гумору й почуттів.

Втім, у порівнянні з першими книгами, ця здалася трохи передбачуваною. Можливо, мені не вистачило глибшого розвитку характерів чи драматичних поворотів, які були в попередніх частинах. Проте вона все одно залишається частиною чарівного всесвіту Бріджертонів, тому читати її було приємно.

Це хороше продовження серії, яке, можливо, не вразило так сильно, але все одно подарувало атмосферу англійської аристократії, щирих почуттів і родинного тепла.

Ця книга стала для мене справжнім джерелом натхнення. Автор м’яко, але переконливо звертає увагу на найважливіше — любов до себе. Саме з неї починається шлях до кращого життя.

Особливо сподобалась ідея впливу вібрацій на наше життя — як наш внутрішній стан відображається на зовнішньому світі. Векс Кінґ доступно пояснює складні речі, змушуючи замислитися над тим, які сигнали ми щодня випромінюємо.

Після прочитання залишається приємний післясмак — легкість, ясність і бажання змінюватися. Це не просто мотиваційна книга, а справжній поштовх до внутрішньої трансформації. Рекомендую всім, хто хоче навчитися цінувати себе і жити в гармонії зі світом.

Неймовірна історія попелюшки.
Цікава, динамічна місцями трохи чуйна.