Дуже сподобалось. Так, це не затишне фентезі як "Відьма". Але затишок точно-точно відчувався. В тій самій атмосфері сільського побуту. В іронічних жартах та відсилках ? Зав'язка захопила, а інтрига тримала мене до самого кінця. Персонажі відчувались живими і справжніми. Дуже сподіваюсь, що про Сашка ми ще почуємо в інших книгах ? Бо я налаштована скуповувати всі книги, що будуть написані у цьому всесвіті. Дата, підпис.

Це просто неймовірно чудова й затишна книга, яка просто увірвалась до списку моїх улюбленців і яку я точно-точно буду неодноразово перечитувати! Особлива цінність - у тому, що це саме українське фентезі. Тут можна максимально провідчувати героїнь, сеттинг і ситуації, в яких вони опинились. Таке відчуття близькості просто неможливо отримати від жодної іншої, навіть найкращої, зарубіжної книжки. А цей гумор і жарти! Купила примірник не лише для себе, а й для подруги, бо таким хорошим однозначно варто ділитися.

Ця книга виявилася дуже затишним фентезі з українським колоритом, де магія радше тло, а не рушій сюжету. У центрі — троє відьом, кожна зі своїм характером і власними маленькими драмами. І хоча історія подається через побутові ситуації — складання сесії, весільні приготування подруги, організацію табору для підлітків — усе це доповнено ворожіннями, відворотами й іншим дрібним чаклунством, що створює приємну атмосферу буденного чарівного світу. Книга порушує багато тем: від тілесності та складних стосунків із батьками до пошуку власної ідентичності. І це, мабуть, одна з її сильних сторін — органічно вплітати у легку оповідь серйозні переживання. Атмосфера та взаємодія персонажів — справжня родзинка. Події відбуваються у 2008 році, і для мене ця епоха передана напрочуд точно: студентські будні, кухонні посиденьки, підколювання й підтримка друзів. Є й приємні дрібниці — трохи Толкіна, трохи архітектури; мила закоханість і симпатичні чоловічі персонажі. Втім, як цілісний роман, книжка не зовсім спрацювала. За структурою вона нагадує ситком: кожен розділ — окрема мініісторія, майже не пов’язана з іншими. Для когось це може бути плюсом, але особисто для мене така фрагментарність створила відчуття, що оповідь стоїть на місці. Справжнього конфлікту бракує, від чого всі події — чи то знайомство зі свекрухою, чи полагоджений водопровід, чи дрібні магічні послуги — виглядають як набір симпатичних, але випадкових сценаріїв. Головна героїня, Марина, доволі пасивна: проблеми з грошима, відьомськими навичками, самооцінкою та особистим життям ніби вирішуються довкола неї без особливих зусиль з її боку. Задумана як історія про асексуальність, книга часом губить цю тему серед жартів, хаотичних побутових ситуацій та сюжетних відгалужень подруг. Гумор — окрема тема: він або «ваш», або ні. Якщо зайде, думаю, читання буде легким і приємним. Мені ж смішно не було, тому дрібні сцени повсякденності інколи здавалися затягнутими. Попри все, у книзі є тепло, шарм і ностальгія. Мені вона сподобалася рівно настільки, щоб не шкодувати про прочитане, але й не настільки, щоб вважати її чимось більшим за милий, простий, місцями хаотичний магічний серіал у книжковому форматі.

Ця книга абсолютна інакша по вайбу від першої книги Юлії. Якщо "Відьма, матір і третя" це дуже лампова і тепла історія, то "Відьма вмирає втретє" більш жорстка і лишає по собі неприємне відчуття жалю до головного героя. Читається так само легко і швидко, історія цікава, але мені не вистачило прописаності персонажів, особливо київських відьом, лишилося враження ніби вони якісь "картонні".

Книжка про молодість, студенство у такому чарівному Києві початку 2000-х, дівчат, що крім навчання мають ще купу інших не менш важливих справ: наприклад запланувати весілля одній з подруг, організувати Пластовий табір, врятувати історичну пам'ятку, розібратися з особистими проблемами. І все це з присмаком чар, допомоги незвичного фамільяра, з гумором, пригодами, позитивним фіналом — адже наші героїні не просто студентки, а ще й юні відьми, які тільки почали пізнавати відьомську науку. Дуже сподобалася обкладинка книжки, а перші сторінки зразу ж спонукали придбати і прочитати історію. Маємо харизматичних головних героїнь: Марину, Орисю, Елізу. Маємо цілу купу проблем у кожної з них і все ж вони вчаться з ними справлятися попри всі труднощі. І не забуваймо, оскільки вони відьми, то й мають крім особистого життя та проблем ще й професійні обов'язки зі знешкодження та приструненню різної нечисті. Лилик (вампір), що цікавиться архітектурою вийшов дуже харизматичним. Досить рідкісна тема порушена на сторінках книжки — тема асексуальності, що досить незвично саме для затишного фентезі. Досить цікаво в сюжет вплетено Пласт, його значення в житті деяких персонажів. Марина прийшла туди вже дорослою, але нам показано, як Пласт працює з підлітками, організовує вечори поезій, табори, допомагає у спілкуванні, налагодженні стосунків. Загалом маємо затишне фентезі з побутом та життям, гумором та іронією, які мені зайшли, тож придбала і наступну книжку авторки, а цю рекомендувала безлічі знайомих різного віку.

На мою думку, “Діва, матір і третя” — це яскраве сучасне українське фентезі, яке сміливо поєднує магію з реальністю, гумор з глибокими роздумами, а буденність із пошуком себе. Головна героїня Марина — не типова відьма: вона живе в нашому світі, має друзів, організовує Пластовий табір, варить зілля, бореться за збереження архітектурної спадщини та пізнає себе. Сюжет захоплює у вир соціальної активності, відьомських практик і життєвих викликів, з якими стикається сучасна молода жінка. Головна цінність книги — це її щирість і відсутність надмірного пафосу. Авторка з повагою і приємною легкістю говорить про важливі теми: жіноче тіло, сексуальність та асексуальність, підтримку, стосунки, самовизначення. Водночас текст динамічний, живий і часто смішний. Книга підкуповує реалістичністю персонажів, милим фамільяром Людовиком, згадками творчості Толкіна і тим, що магія тут не відділяється від реальності, а лише підсвічує її. Я рекомендую цю книгу тим, хто шукає для читання щось легке, але водночас значуще.

Темне (але від того не менш затишне) фентезі з трилерною напругою та дрібкою «сракоцентричного гумору»? Привіт, любителі книжок та котиків?? #кицікниголюбки визріли на відгук про другу книжку Юлії Нагорнюк «Відьма вмирає втретє». Авторка дуже нагнітала атмосферу щодо цієї книги, ніби-то вона скляна, тригерна та зовсім не схожа на «Діву, матір і третю». І що спільного у двох книг лише єдиний «відьмаверс імені Юлії Нагорнюк» і декілька згадок персонажів(-ок) першої книги. Що ж для нас спільного було значно більше? По-перше, незмінний та впізнаваний стиль авторки. Якщо вам зайшла «Діва...», то й «Відьма...» для вас буде як те, що лікар прописав? По-друге, гумор є в обох книжках. Він різний, бо залежить від того, хто жартує: майстриня каламбурів Орися чи саркастична жіночка вінтажного віку Юстина, але впевнені, що, читаючи «Відьму...» ви теж будете хихотіти. А «сракоцентрична лайка» від діда, то взагалі родзинка цієї книги? І хоч атмосфера у «Відьмі...» більш напружена, можна навіть сказати, що є напруга, притаманна трилерам, і ближче до фіналу передчуття чогось недоброго наростає все більше. Попри це, нам все одно було затишно? Адже тут і колорит сільського життя, і україномовний Київ, і ностальгія за доковідними часами. Що може бути затишніше??Декілька трупів на ту затишність не дуже впливають? Зрештою, ми отримали від цієї книги те, що хотіли і навіть більше. Адже проблематика персонажів в цій книзі вже більш серйозна: тут і головний герой, що звинувачує себе в усіх бідах на цій планеті, і важливість ментального здоров'я, і підліткові травми через розлучення батьків. Загалом, ми отримали величезне задоволення від читання, попри розуміння, що гепіенду в цій історії бути не могло. Для нас ця книга, як і перша, це однозначні 10/10?. Чекаємо, коли авторка напише «третю» книгу?

Початок був дуже веселий, навіть подумалось, що можна було б зняти непоганий мокьюментарі ситком на кшталт "Чим ми зайняті у тінях"? Середина для мене трохи посіла сюжетно, я навіть застопорилася у читанні, але друга половина книги так мене поглинула, що я вже не могла відірватись! І справа не стільки у магічному антуражі, скільки у дуже важливій темі, яка й досі вважається табуюваною — дослідження жінкою власної сексуальності, особливо коли вона хоч якось відрізняється від "стандартної". Пані Юлія настільки добре прописала все, що відбувається з Мариною, що вона відчуває — аплодую стоячи?? За репрезентацію асексуальності — аплодисменти ще раз?? У мене була асексуальна партнерка, у мене близька людина є асексуалом, тому я знаю, наскільки важливо говорити про це, щоб "стандартні" люди не крутили пальцем біля скроні та не казали "та то ти просто не зустрів/ла того самого". У авторському післяслові дуже гарно про це написано? Я настільки прониклась темою асексуальності, Що відьомський сетинг якось для мене відійшов на другий план? Або його і було не дуже багато? Лише від однієї сцени мені дух перехопило і сироти по шкірі пробігли — те, що відбувалося паралельно з весіллям? Мені було мало пари Орися+Світич, хочу про них окрему історію? А ще про лилика, це рідкість, що мені сподобався вампір?? Фінал мені ненавмисно проспойлерили букфрендині, тому я не здивувалася, хіба що трохи, бо замолоді вони для цього лайна?