Враження від п’єси «Жінка маркіза де Сада» Юкіо Місіми – глибокі та неоднозначні. Це інтелектуальна драма, що вражає психологічною глибиною і витонченою естетикою. Автор майстерно досліджує теми самопожертви, свободи, моралі та жіночої гідності, подаючи їх через тонку гру діалогів та напружене емоційне протистояння між героїнями. Особливо вражає образ Рене – дружини маркіза де Сада. Її шлях – це внутрішнє пробудження, яке ставить під сумнів загальноприйняті моральні норми. Усі персонажі п’єси – яскраві, з чіткими переконаннями, що робить драму динамічною та глибоко символічною. Ця п’єса – не просто театральне дійство, а філософський трактат про роль жінки, честь і природу людських бажань. Юкіо Місіма вкотре підтверджує, що є не лише блискучим письменником, а й мислителем, здатним торкнутися найтонших струн людської душі.

Це не просто роман — це психологічна сповідь, розкрита з безжальною відвертістю. Місіма описує боротьбу з власною ідентичністю, тілом, бажаннями. Головний герой носить "маску" — суспільно прийнятного образу — і повільно розуміє, що всередині він зовсім інший. Через його внутрішній монолог відкриваються теми, які у 40-х роках ХХ століття вважалися табу: сексуальність, тілесність, потяг до смерті, естетика болю. Це інтимна, смілива й трагічна історія, яка вражає не лише темою, а й естетикою письма. Не всім буде легко читати, але варто спробувати.

перша п'єса, яку я прочитала у Мішіми, і вона прекрасна! Юкіо вирішив показати скандальну постать маркіза через жінок, які його оточували. основне питання, яке збурило автора, це чому дружина де Сада чекала його з в'язниці близько 20 років, і саме після його звільнення прийняла певне радикальне рішення. загалом я здивувалась, як легко і водночас вишукано написана п'єса. вона нагадує звичні європейські твори, тому, якщо побоюєтесь японської екзотики, то "Жінка маркіза де Сада" Мішіми максимально лайт в цьому плані.

Сповідь маски — це автобіографічний роман, і автор пише його дуже відверто, так, що дійсно відчуваєш себе на сповіді. Протягом цього твору спостерігаєш за його дорослішанням, і що цікаво, на його молоді роки припадає час війни. Це додає історії особливої глибини, і деякі його роздуми і почуття дуже відгукнуться українському читачеві, з огляду на теперішню ситуацію. Мова у Мішіми неймовірно багата, порівняння точні і поетичні, часом я просто відкривала рот від захвату. Хоча і книжка невелика, це не легке чтиво — було важко, я робила перерви і багато рефлексувала. Водночас в процесі читання виникають почуття розгубленості, бентеги, однак, незважаючи на все це, часом ти розумієш персонажа а часом і ні. Це дуже цікаво. Щодо самого видання, де-не-де бракувало приміток щодо певних атрибутів японської культури, тож доводилось іти гуглити. Також деякі речення здались не відредагованими або неадаптованими під українську.