Мені дуже подобається творчість автора. Як і його відома серія, так і окремі книги. Королівство дещо відрізняється від усього написаного ним раніше, але все одно потрапляє в улюблене. Несбьо, як ніхто вміє глибого описати персонажів, зробити їх неідеальними, але реальними, з купою помилок, невірно прийнятих рішень, зі своєю внутрішньою боротьбою, але також і переваги будуть, які змусять переживати за цих героїв. Лінія кохання завжди є, і от завжди вона непроста. Напевно ця неідеальність, справжність мені і подобається. Мій автор одним словом. Цей твір чудово розкриває психологічний портрет (здавалося б) звичайної родини. Батька, матері, старшого та молодшого братів. При чому розкриває поступово. Події розгортаються у теперішньому, але з постійними відсилками до минулого, до певних подій і вчинків. Розповідь ведеться від імені старшого брата Роя. Починається все з того, що молодший брат Карл повертається додому, туди де зараз живе Рой після смерті батьків. І повертається не сам, а з дружиною і з амбітними планами, щодо будівництва готелю. Сюжет чудово показує, як впливають вчинки які травмують людей, і на самих людей і на їхніх близьких. Сумніви щодо того на яку сторону встати, світлу чи темну. Детально описуються відносини двох братів, які проходять різні стадії і хороші, і не дуже. Також у книзі трапляються моменти, коли відчуваєш якусь приреченість, замкнуте коло, і у той же час бажання щось змінити, виправити ситуацію.. От що мене дійсно здивувало у цій книзі, так це кількість вбивств, яка просто зашкалює. Від того і декілька розслідувань. Книгу я перечитувала, і як в перший раз мене фінал просто розбиває, і знову змушує думати над багатьма речами. Чому саме так все відбулося і чи можна було щось змінити..

Ретелінг однієї з найвідоміших трагедій Шекспіра «Макбет». Мені було цікаво, як з цим впорається автор, як переробить на сучасний мотив цю історію. І я вам скажу, що це було дуже захоплююче. Цей товстунець я прочитала всього за три дні. З самого початку сюжет затягує нас в похмуре, дощове, хворобливе злочинністю місто. Негласні закони якого занадто жорстокі та безкомпромісні. Відчуття безвиході та приреченості не відпускає напротязі всієї книги. Зрадником може виявитися кожен. Навіть порядна, чесна людина, до якої звертаєшся з останньою надією на допомогу, і віриш, що отримаєш. Але не ті люди завжди на крок попереду. І відчуття, що нічого не можна змінити дійсно жахає. Боротьба за владу стає темною і безжальною на прикладі саме головного героя Макбета. Персонажі. Їх багато, і автору вдалося майстерно розкрити кожного з них. Їх справжню сутність. Автор періодично повторює, що «люди не змінюються». Але ж діями своїх персонажів він одразу доводить протилежне. На початку людина може дратувати своїми «принципами» і думками, але потім все змінюється. Ви вже вболіваєте за неї, бо вона виявляється чи не єдина адекватна людина серед усіх тепер. Так само, як і хороші люди неочікувано перетворюються в страшних монстрів. Жіноча хитрість, наркоторгівля, пророцтва, реальні вбивства, боротьба добра й зла.. Все переплітається в цій історії. Мені подобається вічна класика Шекспіра і творчість сучасного автора Ю Несбьо. Тому це було класне поєднання відомого вже сюжету з все одно неочікуваними поворотами; напруженого трилера з відчуттям театральності всього, що відбувалося; сучасного Макбета з тими ж самими помилками, мотивами і думками. Навіть в цій похмурій історії трошки світла є, добрі люди є, і надія на краще також є🤍

Відразу зазначаю, не робіть мою помилку, не читайте так по-дурному, як у нас перекладають цю серію – ну, тобто спочатку 11,12 і 13 частини, а потім цю першу. Бо все так сумненько. Отож серія про мого улюбленого детектива-алкашика, частина перша, вступ – після «Убивчого місяця», я ніби дитячу казочку прочитала. Сиро і так по-аматорськи, але порівнюючи з останніми частинами, видно як виріс автор і як покращився його стиль. Отож «Кажан» - сама історія злочину мені не сподобалась, якась вона така неправдоподібно надумана, так сиро подана, а головний бабайко-маньячило ну взагалі не вписується в ті страшні вбивства, що йому приписали. А ще оце – ходимо по колу, нічого незрозуміло, винних немає, підозрювані всі, а потім фігась, новий розділ і Гаррі Голе тупому читачу розповідає як він у голові дійшов до висновку хто ж вбивця. А ти сидиш із фразою «не вірю», давай іншого, а нізя – там фінал вже) Єдиним позитивним моментом в цій частині – є знайомство з минулим детектива, юність, його любовними травмами, алкогольним минулим, тупими помилками з катастрофічними наслідками, з його гріхами і тягарем на душі та причинами чому він періодично зривається в алкотур барами. Словом, алкоголь – зло, і чекаємо, сподіваюсь, другу частину, бо можуть і 10 перекласти ж))

Класна книга, класний сюжет, цікавий розвиток подій ? В Осло відбувається 2 жорстоких вбивства молодих дівчат, які були коханками відомого багатія. Звісно, всі підозри падають на нього, адже він був пов'язаний з обома жертвами. За величезну суму коштів він наймає групу людей, які зможуть розслідувати цю справу, а головним детективом у справі робить Гаррі Голе, який декілька років як відійшов від своєї роботи слідчим. Гаррі дуже швидко та влучно доходить до деяких нюансів особистого життя того, хто дав йому цю роботу та подекуди навіть стає перешкодою до відкриття його особистих таємниць. Але він - безумовний професіонал своєї справи, який, слідуючи своїм навичкам, виходить на того, хто робить свої криваві справи...адже кількість жертв лише збільшується. Ю Несбьо, як завжди, дивує безліччю цікавих подробиць із світу розслідувань. Роль Злочинця виконують хворі люди, біди яких тісно пов'язані із психологічними травмами. Розповідь ведеться від імені автора, який показує читачу всі тонкощі мислення детектива та вбивці.

Трішки відриваючись від свого різдвяного челенджу, я приділила увагу своєму улюбленому жанру, трилеру. Хто знає стиль Ю Несбьо, той здогадається, що читання було не із легких. Але ця книга була для мене цікавою та захопливою історією, адже автор дуже вміло закрутив сюжет. Гаррі Голе, відомий слідчий, втрачає любов всього свого життя - жінку, з якою не живе тривалий час, але досі відчуває найглибші почуття. Ця втрата стає неймовірно важким випробуванням для головного героя, ще й, до того ж його висувають як головного підозрюваного та знімають із розслідування. Ця справа і в правду дуже важка, адже вбивця не залишає після себе слідів та наче спеціально кидає підозри на Голе. Книга із заплутаним сюжетом, є багато посилань на достатньо "розпусне" життя Гаррі, його алкоголізм. Але гг має дуже вольовий характер та є досить розумним та спостережливим, щоб докопатись до правди.

Це була зовсім інша Несбьо-історія. Не детектив, не історії про Гаррі Голе, не класичний трилер — а щось містичне, тривожне, з тією атмосферою, де ти весь час почуваєшся трохи не в своїй тарілці. Але водночас не можеш відірватись. Я читала на одному подиху. Емоційно — складно: і тривожно, і моторошно, і дуже захопливо. Хотілось гортати швидше, щоб дізнатись правду, але водночас відчувала, що в деяких моментах варто сповільнитись і просто прожити з героєм цей момент ?. Річард — не з тих персонажів, кого одразу полюбиш. Але його стан, його сумніви й емоції передаються напрочуд точно. І в якийсь момент ловиш себе на думці: а я й сама не знаю, де тут вигадка, а де — реальність. Якщо любите психологічні трилери з містичним присмаком — це точно воно. Дуже атмосферно, трохи моторошно, дуже влучно, одним словом.

«Багаті ті, кого люблять» … багатші, щасливіші, здоровіші … Перші 60 сторінок ввели мене в оману., Я вже почала думати, що неймовірний Ю написав свій найгірший роман. Я вже почала нити книгодрузям і ататататакати.  Але, як же круто, що я ніколи не кидаю початого і завжди дочитую. Адже саме після тих злощасних 60 сторінок книга відкрилася і я зрозуміла в чому прикол та чому мені не сподобався початок.  А все просто, Ю - геній сторітелінгу. Не можу я написати в яких моментах він офігенно передав сюжетні повороти, бо найменший натяк стане спойлером, а я б хотіла, щоб ви теж кайфонули, як я.   Але мушу сказати й про мінус (для мене) жанру. Ну не люблю я короткі речення і швидкі оповіді. Люблю мізкувати над текстом і насолоджуватися розлогими обертами.  Тому, всі трилери для мене мають цей величезний мінус. (До речі, як знаєте сильні літературно трилери, прошу поділитися в коментарях, буду вельми вдячна.?) Ну і ще про Несбьо.  Він не виписався, попри дещо змінений стиль подачі. А саме в цій книзі він віддає данину метрам жахастиків та трилерів, тонкою ниткою обʼєднує класичні літературні ходи у вибудові оповіді. Звісно, я підозрювала, що не просто так книга поділена на частини, але тільки на середині допетрала  з чим маю справу. І це було класно.  Раджу всім. Навіть, як не любите жанру, «Нічний будинок» прекрасне «реінкарнація» класики. Автор не розчарує ?? ? ? ? «Будь-який досвід субʼєктивний. Не забувай, що ти чутливий, будь-що, націлене на тебе, мало сильний вплив. І ти переніс цю чутливість на інших, ти припустив, що на них так само сильно вплинули ті значно менші речі, які вчиняв до них тих.»

Новий закручений сюжет бойовика-трилера під «знаком якості» Ю Несбьо. Депресивне місто, де обмаль робочих місць, де мало працюючих підприємств, де люди страждають і помирають від небезпечної екологічної ситуації. Натомість процвітає злочинність, нарковиробництво й наркоторгівля, гральний бізнес, корупція у владі й правоохоронних органах. Хтось має це здолати. Бо «корупція — вона як блощиця. Іноді доводиться зруйнувати весь будинок, аби її позбутися. І почати нове будівництво з незаражених матеріалів». Бажаючі знищити старе й збудувати нове є. Але кожен бачить це по-своєму і йде своїм шляхом. Ляльководи, агенти, інформатори, таємні покровителі, спецпризначенці... Шантаж і ультиматуми, підкилимні політичні ігри й замовні вбивства... Хто на чиєму боці й яку мету переслідує? Хто справді діє в інтересах міста і громади? Двоє друзів по дитячому притулку, які знають таємниці і глибокі дитячі психологічні травми один одного. Обоє поліцейські, холоднокровні й жорстокі, різні за характером, втрачають найдорожчих людей і, врешті, опиняються по різні боки барикади. Часом важко зрозуміти: хто на боці добра, а хто на боці зла? Чий шлях правильніший? Чи справедливо, що "інколи жорстокість виступає на боці добра"? У підсумку добро традиційно перемагає зло. Але післясмак такий, що й зло не таке вже й потворне, і добро не зовсім привабливе...