В`єт Тан Нґуєн

Книга багато чому вчить. Почав читати і одночасно дивитися серіал, дуже цікавий досвід, книги про війну потрібно читати постійно, можливо на Землі не було б війн,

Я очікувала захопливий шпигунський роман, а отримала важку та суперечливу книгу. Головний герой – інтелектуал-революціонер, який не розумів, у що він в'язався і що таке комунізм. Його муки совісті за вбивства настільки віддавали мені достоєвським, що це було важко сприймати. Книга сповнена численними відсилками, алюзіями, метафорами і порівняннями, в яких інколи просто губишся. Теми, підняті в книзі, місцями дуже тригерили, але, попри це, сюжет не був цікавим. З плюсів – я отримала більш глибоке розуміння історії В’єтнаму, бо до цього мала поверхневі знання.

Інколи нова книга починається... з нової для тебе кухні. У даному випадку — в'єтнамської. То ж, куштуючи роли, я зауважила, що хоч кінза (а вона там всюди) - то не моє, але спробувати варто було, щоб знати, але ж так само треба відчути і їхню літературу, яку я до того часу не читала. І ось саме так ця книга і прийшла до мене.

Зважаючи, що автор отримав за цю книгу Пулітцерівську премію, легкого читання чекати не доводилося. Та й тема нелегка, бо війна — то завжди жах, вона, навіть закінчившись на папері, триває у серцях і душах.

"Наш народ не з тих, хто йде на війну за помахом чиєїсь руки, під ревіння труб і сурм. Ні, ми билися під звуки пісень про кохання, бо ж ми італійці Азії."

Головний герой, від імені якого ведеться оповідь, — подвійний аґент. І ця подвійність у ньому в усьому — народжений поза шлюбом, син азійки та європейця, член комуністичної партії, але йому імпонує життя в Америці, ненавидить вбивства, але вимушений займатися брудною роботою.

Але ж таку саму ломку переживає і його рідна країна. То він у своїх тортурах (і це не фігуральний вислів) не самотній. Сповідь, що поступово, але невідворотно, накопичує страхи, багно та міазми.

Про це читати треба, вирішуйте самі, чи вам це на часі.