Незважаючи на те, що тема пандемії в Україні вже не така актуальна, книга "Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі" однозначно заслуговує на увагу. Книгу українською було дуже приємно читати, і все завдяки перекладачам – Сергію Жадану та Оксані Щур? "Втрачене літо" просякнута гумором на кожній сторінці. Читаючи її я згадувала, як починалася у нас весна 2020 року. Скажу так, в Німеччині все було не так легко, як нам здавалося. Попри локдаун, маски і заборону на розливне пиво, автор скрізь знаходив історії, які доводили: життя триває! На жаль, всі цікаві й смішні моменти тут не помістяться, але декількома поділюся: • Я ж теж читав Біблію: для таких, як я, на страшному суді має бути лава для так званих щасливих грішників – тих, хто насправді хочуть добра, часто творять різне гівно, але ніколи не каються в гріхах і охоче все спускають. Такі люди не мали б потрапляти в пекло чи рай. Вони мали б назавжди лишатися в Німеччині, але без дозволу на розпивання розливного пива. • Перед Великоднем ми з сусідом Матіасом каталася на човні. На той час там уже було повно іноземців — і я не про лебедів, які лише виглядали зальотними, а про журавлів із Франції, Туреччини та Угорщини. Припускаю, що за походженням вони були шведами, а тут лише зупинялися. Прибулих з Італії шпаків і солов’їв на карантин не відправляли, навіть температуру їм не міряли. Крім того, більшість птахів не дотримувалися комендантської години, активно контактували і не затримувалися на довго на одному місці. Лише голуби та горобці були справжніми патріотами. • Зараз бірґартени в Німеччині, надто ж у Баварії, – це синонім товариськості. Йдеться не так про випивку, як про посиденьки, про атмосферу співперебування. Баварські бірґартени з часу заснування у ХІХ столітті не зачинялися ніколи. Попро війни, революції, пожежі і повені, який би ворог не прийшов – прусак, француз чи американець, чума чи холера, – бірґартени працювало завжди. Навіть у разі інопланетного нашестя чи якщо Сонце впаде на Землю внаслідок кліматичних змін, пиво все одно подаватимуть на відкритому повітрі.

Ми знаємо, що нічого не знаємо. Ми старанно рухаємося новою реальністю, яка в багатьох випадках нічим не різниться від старої. ©️Владімір Камінер «Втрачене літо: дойчланд курить на балконі» Книга про те як коронавірус проходив у Німеччині, про те як люди оцінили можливість бути один з одним, прогулянок, доторків, поцілунків, обіймів. Коли світ завмер через страшну пандемію, ми переоцінили своє життя. Комусь було важко сидіти в чотирьох стінах, а хтось навпаки насолоджувався цим. Мені сподобалась книга ? своїм легким гумором та іронією.

Мабуть, до нині мені рідко зустрічались схожі книжки. Тому спробувати, що то воно є, і дізнатись, чому сам пан Сергій Жадан доклався до перекладу збірки, мені було аж надто цікаво. І? І мушу сказати, нічим, окрім легким фаном та розвагою, «Втрачене літо» Владіміра Камінера не може бути. Та, певно, і не задумувалось воно чимось більшим. Гумористичні, про життя-буття німецького письменника (російського походження) в часи першого локдауну, подекуди саркастичні оповідки та рефлексії щодо минулого в росії - власне, це все, чим є «Дойчланд курить на балконі». Особливо дотепних спостережень, які б запам’ятались і змотивували зануритись у власні рефлексії, мною не помічено. А от обкладинка красива.