“Хороше життя» 🌟повернення в рідне місто 🌟сестринство / складні родинні зв’язки 🌟паралель «тепер/ тоді» 🌟оповідь від обох героїнь 🌟дисфункційна сім’я 🌟непроговорені образи 🌟спогади як спосіб зцілення 🌟літня атмосфера 🌟маленьке містечко історія про двох сестер, які п’ять років вони не бачилися. і після втрати бабусі вони зустрічаються в будинку на узбережжі, домі їхнього дитинства. у них є лише тиждень, щоб розібратися з будинком та одна з одною. книга читається дуже легко, розділи маленькі, стиль авторки теплий і впізнаваний, багато щемких моментів і правильних думок про життя. але емоційного вибуху не сталося. всередині мене нічого сильно не перевернулося. занадто багато всього на невелику кількість сторінок. багато важливих тем, (тут і материнство, і приховані зв’язки між поколіннями, і залежність, і насильство, і булінг, і алкоголізм, і депресія) на які не вистачило сторінок, щоб детально розкрити і розказати. мені було.. норм, без «вау», якого я так очікувала. можливо, очікування були вищими, бо інші її історії мене зачепили сильніше. 6/10⭐️

Є історії, які починаються з втечі. А закінчуються — поверненням. Але зовсім не туди, куди ти очікуєш. Троє жінок. Одна родина. Будинок на колесах і дорога, що тягнеться крізь красиві пейзажі й мовчання між рядками. Вони вирушають разом, хоча на старті між ними більше відчуженості, ніж близькості. Невимовлені образи, втома, страхи — кожна везе з собою власний багаж. Ця книга тихо торкається складних тем: сімейних тріщин, підліткового бунту, болючих рішень, досвіду, про який не завжди наважуються говорити вголос. Але робить це без крику й надриву. Тут не лякають трагедіями — тут показують, як люди вчаться дихати далі. Сторінки перегортаються легко, ніби кілометри за вікном. Дорога змінює не лише пейзажі, а й те, як ці жінки бачать одна одну. І себе. А ще тут є гумор. Тонкий, несподіваний, інколи рятівний. Особливо — в голосі наймолодшої з них. У мене залишилося багато стікерів саме там, де хотілося усміхнутися. Це історія не про подорож. Це історія про те, що іноді саме час… …знову запалити зірки ✨

Я завжди шукаю книги, які дають світло і підтримку. Цей роман - саме така, життєствердна подорож, яка лікує. Мені неймовірно сподобалася структура: Три голоси, три світи Роман написаний від імені трьох жінок: Анна (Мама): Потопає у боргах, втомі та відчутті провини. Хлоя (Старша): 17 річна дівчина, яка зарано відмовилася від своїх мрій. Лілі (Молодша): 12 річна, відлюдькувата бунтарка, яка спілкується зі своїм щуром (названим, до речі, на честь її батька - живий гумор...). Це не просто історія; це поліфонія болю, любові та заплутаних стосунків, що додає тексту конкретики та глибини. Втеча від реальності: Курс на Скандинавію Анна приймає шалене рішення: садить доньок у старенький кемпер і їде на північ, до Північного сяйва. Ця дорожня пригода є ідеальною метафорою: якщо не можна повернути минуле, можна просто вибрати інший шлях. Це як примусовий перезапуск, де проблеми не зникають, але на них дивишся вже під іншим кутом, у компанії людей, які теж "запалюють свої зірки". Тепла історія про другий шанс. Про те: Як робота та виживання віддаляють нас від найрідніших. Як важливо навчитися слухати, а не лише говорити. Як пробачення потрібне не лише іншим, а й собі. Цей роман не змушує плакати від трагедії, але дарує тепло від надії. Грімальді, як завжди, майстерно балансує між жартами (особливо діалоги Лілі) та серйозними темами (як-от булінг, фінансові проблеми, домашнє насильство). "Саме час знову запалити зірки" така надихаюча і життєствердна книга про резильєнтність. Вона нагадує, що зв'язки можна відновити, і що ми завжди маємо шанс вибрати кращий шлях.

Щира, жива книга про стосунки батьків і дітей. Про підліткові вагання і турботи. Книга, що викликала і сльози і сміх, при цьому читається легко і швидко, на одному диханні. Брала з собою в подорож, аби розтягнути на довго, а прочитала залпом ще в дорозі туди.

Ще одна прочитана мною книга цієї авторки, і ще одна чудова історія, від якої я в захваті. Якщо перша книга («Саме час знову запалити зірки») мені відгукнулася через мій подібний досвід, то цього разу я навіть приблизно нічого схожого не переживала. Тим не менш, авторці вдалося написати так, що я повірила — аж до сліз. Це дуже життєствердна, щемлива й емоційна історія про стосунки з батьками, братами, сестрами, дітьми, чоловіком і собою, про прийняття та розуміння себе та інших, про подолання власних травм і страхів. І все це приховане за, здавалося б, простенькою анотацією. Судячи з післямови авторки, ця історія частково автобіографічна, що викликає ще більше співчуття.

Саме час знову запалити зірки Віржіні Ґрімальді 395 ст.   Яка ж вона добра, життєстверджуюча, з гумором ця книжечка. Для того, щоб відволіктися від реальності, текст "летить" сторінка за сторінкою. Для відпустки, для "підняти настрій". Посміятися та переосмислити. Можна для тих, хто лікується у лікарні. Сподобається мамам, взагалі батькам, а також тим, хто любить подорожувати. Інтровертам. Проте Автор торкається важливих життєвих тем у цій книзі.   Розповідь ведеться від трьох осіб: мами та двох її доньок. Про те, як робота заради виживання віддаляє батьків від дітей, сімейні відносини, підліткові переживання, проблеми у школі з однолітками. Стільки різних історій людей вмістилося на сторінках. Напевне, що кожен знайде щось для себе.      ?   ?   ?   ?   ?   ?   ? ?... я причепила собі на лоба ліхтарик, обмотала голову скотчем і сховалася ...під ковдру...    Р.S.  Спробувала відмотати скотч із голови, але він поприлипав до волосся, це жах. Залишу наразі як є.  ✍️  Згодом мені поставили діагноз "високий інтелектуальний потенціал", з яким часто асоціюють гіперчутливість.    Я відчуваю все вдесятеро сильніше. Мене переповнюють емоції, почуття ллються через край.    Я часто плачу. З горя, з радості, від люті. Забуваю про себе заради інших. У мене стільки емпатії, я настільки розумію інших, що легко піддаюся впливу.Я не здатна мати власної чіткої позиції.   ✍️ Я не люблю себе. Але це не має значення, доки мене люблять інші.   ✍️ Горе близької людини збільшує твоє власне вдесятеро.  ✍️ Мати не може бути щасливою, якщо хтось із її дітей нещасливий.   ✍️ Наші діти нам не належать, ми наче опікуни, які доглядають за квітами й допомагають їм вирости. Дитина, яка відлітає в самостійне життя, - це винагорода.   ✍️ Дітей народжують не для того, аби згодом самому стати їхньою дитиною.   ✍️ Я подумала, що, ми, люди, завили б із розпачу, якби в нас не було сміху.   Сміх - найкращий дублер для сліз.

"Аромат щастя найсильніший під час дощу" від Віржіні Грімальді – це чарівна, сповнена тепла та емоцій історія, яка запрошує нас зануритися у світ внутрішніх переживань, пошуків сенсу та маленьких радощів повсякденності. Віржіні Грімальді відома своїм умінням торкатися найтонших струн душі. Цей роман не про гучні драми. Герої Грімальді завжди дуже живі та реалістичні, з їхніми недоліками, надіями та прагненнями, що робить їх неймовірно близькими читачеві. Вона вміє поєднувати смуток і надію, показуючи, що справжнє щастя часто розкривається саме тоді, коли ми дозволяємо собі бути вразливими. Це ідеальне читання для тих, хто цінує проникливу, емоційну прозу, що залишає по собі приємний післясмак роздумів про життя, людські стосунки та важливість знаходити свій власний "аромат щастя".

Мама двох доньок по вуха в боргах після втрати роботи вирішує відновити їхні стосунки, вирушивши в подорож, щоб подивитись на північне сяйво. Протягом цього часу вони знайомляться з різними людьми, відкривають одна одну із різних боків й залишають свої проблеми позаду. Кожна з них отримує від подорожі щось для себе й повертають взаєморозуміння. Чому варто прочитати: Крутий сюжет, щоб переосмислити свої стосунки із сім'єю й подумати над тим, що зі свого боку можна було у них привнести, аби зробити краще для всіх. Чому не варто: якщо не любите драми з хепі-ендами — краще не читати) Взагалі книга читається легко й затягує з перших сторінок, але на один раз читання.