Одна з найменших книг, які я читав, але від того не менш цікава. Дуже прикольний експеримент і ще крутий дизайн ілюстрацій.

Обожнюю Ґолдінґа, це дуже цікава і незвична робота. Не так легко читати як «Володаря мух», але досвід запамʼятається надовго. Планую перечитати в майбутньому і поглянути на текст під іншим кутом.

Геніально, правдиво, жорстоко. Люди такі. І це жахає. А діти ще жорсткіші. Антиутопія у всій своїй красі. Обожнюю цю книгу та фільм, хоч дуже боляче бути частиною цього світу.

Прочитала «Володар мух» Вільяма Ґолдінґа — і, чесно кажучи, враження змішані. Цей роман вважається класикою, його часто включають у шкільну програму, і, напевно, не дарма — адже тема тут серйозна й важлива: що буде з суспільством, коли зникнуть правила? За сюжетом, літак із групою британських школярів зазнає аварії, і хлопці опиняються на безлюдному острові. Дорослих немає, отже — немає й нагляду, законів, покарань. Спочатку діти намагаються жити «по-дорослому»: обирають лідера (Ральфа), встановлюють порядок, запалюють вогонь, щоб їх помітили. Але поступово страх, бажання влади, егоїзм і жорстокість беруть гору. Влада переходить до іншого хлопця — Джек починає полювання, ігнорування правил, згодом — справжній терор. Особисто мене здивувала не сюжетна побудова, а саме поведінка дітей. Вони не просто втратили моральні орієнтири — вони ніби вирвалися на свободу від усього людського. Жорстокість, яка проявляється у вбивствах, знущаннях, страху перед уявним «звірем», виявилася найстрашнішим у книзі. Навіть дорослі іноді не поводяться так жорстоко, як ці хлопці. Назва «Володар мух» — це натяк на диявола, і в книзі з’являється символічний образ — свиняча голова на палці, обліплена мухами, яка, здається, промовляє до одного з хлопців. Це алегорія внутрішнього зла, яке живе в кожній людині. Попри глибину і символізм, роман мені не особливо сподобався. Було нудно. Персонажі здебільшого викликали огиду або байдужість. Можливо, така і була мета автора — викликати дискомфорт, поставити перед обличчям правди про людину. Але читати було не дуже цікаво.

Цікавий експериментальний текст від Вільяма Голдінга. Це історія про Стародавній Єгипет, про життя в ті часи, про перипетії долі. Автор як і завжди бере незвичний сеттинг та перетворює його на глибоке філософське висловлювання про сьогодення, навіть коли пише про далеке-далеке-далеке минуле. Це збірка оповідань, проте кожне з них розповідає окрему історію про єгиптян тих далеких часів, тому це цілком можна сприймати як експериментальний роман.

Книга, яка лишила по собі неприємний післясмак. Часи світової війни, внаслідок авіатрощі діти опиняються на безлюдному острові, серед них малюки і старші по 10-12 років. Без дорослих вони намагаються вижити, створити свої правила, умови виживання на безлюдному острові. Я розумію, що це притча і алегорія, але те, що автор описує, які трансформації переживали діти, як нищилась людяність і народжувались дикарі, зграї і шал, те що вони робили.. жорстокі вбивства.. Приємного мало ? Все відбувалось занадто швидко, як на мене.. Тут не уточнюється скільки часу діти провели на острові, тому все це виглядало для мене геть дивним "в квадраті".. ??

Це було неймовірно затягнуто і часто незрозуміло. Іноді доводилось перечитувати сторінку вдруге. Для відображення доісторичної людини, автор використав примітивні слова в діалогах і роздумах головних героїв, що і ускладнило розуміння твору.

ось ця книга теж пройдена. І що я вам скажу: не бійтеся. Книга написана 1954 року. Жодних жахіть, які тільки міг науявляти мій ієзуїтський (розпещений сучасними трилерами) мозок тут НЕ було. Усе було набагато прозаїчніше, скажімо так - камерніше. Приблизно так, як могло би бути у дитячому таборі відпочинку, якби поруч не було дорослих з їхніми запобіжниками Про що? Літак потрапив у трощу. На безлюдному острові опинилися хлопчики різного віку та не менш різного характеру. І спочатку вони навіть організували свій Парламент.  "-Я згоден з Ральфом. Нам треба мати правила і підкорятися їм. Врешті ми ж не дикуни. Ми англійці, а англійці завжди і в усьому найкращі. Тож-бо, треба поводитися добре." Але не так сталося, як гадалося. Конфлікт особистостей, фізична сила і навіть божевілля - усе це призвело до неминучого - війни між собою. Війни справжньої, з полюванням, вбивствами і принесенням жертв. Минуло з тих пір ще 70 років. Але хіба щось змінилися?