Вікторія Шваб

Шукала срібло, а знайшла платину. Ні, насправді я взагалі нічого не шукала, я купила книгу через ілюстрації з альбіносом, кладовищем і лопатою. Не засуджуйте мене!

Альбінос виявився не альбіносом, а просто блондином з дивними світлими очима, але, тим не менш, неймовірно цікавим героєм. Десь хтось жалівся, що у цій книзі всі персонажі неоднозначні, і це дійсно так, позитивних тут немає. Віктор — не виключення. Але на фоні його антагоністів він виглядає непоганим хлопцем, ну, принаймні, у нього є поважні причини робити те, що він робить, і якийсь моральний кодекс.

(давайте просто зійдемося на тому, що він мій типаж, і я буду його покривати і облизувати, доки він не б'є цуценят ногами)

В цій історії неймовірна лінія з тропом знайденої родини. Я навіть згадала Джоеля та Еллі з The Last of Us — чимось таким завайбило. А ще тут цікаві та не пласкі другорядні герої, поклоняюся вмінню Шваб прописати характери, майже не прописуючи характери. До речі, Елі бісив так, що хотілося засунути руки крізь сторінки й перерізати йому горлянку.

Окрему оду хочу співати структурі книги: вас з самого початку закинуть на середину сюжету, ви нічого не зрозумієте, але точно зацікавитеся, захочете дізнатися, як до цього докатилося, потім дізнаєтесь дещо, але захочете деталей, а авторка буде поступово вас ними годувати, не даючи відкласти книгу. Коротше, ви пропретеся, я вам гарантую. А в кінці ви будете волати у стіну. І потім ще раз, буквально на останньому реченні.

Взагалі дуже жорстоко з боку видавництва видати таку книгу і не видати одразу ж продовження ☠️

p.s. це ідеальна книга для осені, тож гайда в книгарню купувати цей скарб!

Я просто обожнюю книжки про привидів! Ну, що ще я мала б казати, якщо в мене буквально найулюбленіший цикл це «Локвуд і Ко» 🤭 Я була б здивована, якби мені не сподобалося

Мені дуже зайшла концепція світу. Привиди існують, але бачити і чути їх можуть ті, хто вже був на межі життя та смерті

Кессіді саме з таких. Одного разу вона майже вмерла, але її врятував хлопець. Привид. І вони стали найкращими друзями

Насправді Кессіді та Джейкоб прям типові підлітки — їй подобається Гаррі Поттер, йому комікси. Вона така собі вигнанка, бо на вечірки її не звуть, ніхто з нею не спілкується (окрім Джейкоба)

А ще, в Кессіді, звичайно ж, є батьки. І вони пишуть книжки про привидів, хоча жодного разу не бачили їх, а Кесс, хоч і розповідає про Джейкоба, їй ніхто не вірить

Мені дуже сподобалося, бо ця книжка, саме те, що я люблю в таких історіях. Вона про дружбу, про людей та привидів, про життя та смерть

Якщо ви любите таке фентезі, то вам має сподобатися 💚

Шваб генійка 🛐

Мені надзвичайно сподобалося те, що тут нема повністю хороших персонажів (крім Сідні. Сідні булочка). У нас є можливість побувати в головах усіх головних героїв, вони всі неоднозначні, і у всіх своя мета й свої виправдання (іноді кринжові, але що поробиш). Але все ж, якщо треба обирати, то краще обрати «найменше зло» й бути на стороні Віктора 😏

А як я обожнюю стрибки в часі, і що тобі хочеться дізнатися, що ж там сталось, а тобі не дають, і доводиться сидіти читати без зупинок, поки не дізнаєшся — це прям В А У 😍

І мені однозначно дуже сподобався Віктор. Він відбитий, але харизматичний і РОЗУМНИЙ!!! А ще, звичайно ж, Мітч і Сідні. Вони неймовірні бусінки. Взагалі я дуже люблю троп знайденої родини: оце коли дорослий чоловік, якого побило життя, починає піклуватися про не свою дитину, і вона поступово стає його дитиною. Дуже це люблю, прям неймовірно. У них у цілому дуже класна сім'я вийшла, хоча я ще не вирішила, ким в тій сім'ї сприймати Мітча, але то таке 😂

Книжка ну неймовірно класна, і вона дуже сильно затягує. Я вам так скажу, у мене останнім часом трошки проблеми з читанням, але я проковтнула ПОЛОВИНУ книжки майже за раз! Шваб неймовірно цікаво пише, і я тепер хочу прочитати всі книжки, які вона написала 😍

Але «Зловісний» точно попадає в мій топ року, ця історія неймовірна 🏃‍♂️🏃‍♂️🏃‍♂️

Вікторія Шваб (V.Е. Schwab) народилася в 1987 році в Наваррі, США. Авторка різноманітних жанрів, включаючи фентезі, наукову фантастику, жахи та молодіжну літературу. Її роботи часто отримують високі оцінки від провідних літературних видань (The New York Times, Publishers Weekly, Kirkus Reviews та Goodreads), а також від інших авторів та критиків. Наприклад, у своєму твіттері Стівен Кінг висловив захоплення її "Темний академік". Він також назвав її "кращою книгою фантастики та фентезі" у своєму щорічному огляді 2015 року для видання Entertainment Weekly.

Сама В. Шваб зазначала, що написання “Місто привидів” було особливим викликом. Вона ставила перед собою завдання створити історію, яка була б одночасно цікавою для підлітків та дорослих. В своїх соцмережах писала, що ідея книги виникла під час її подорожі до Шотландії. Вона була вражена атмосферою міста Единбурга та його багатою історією, де кожний куток міста має свою власну легенду або міф. Шваб відчувала, що це місце може стати чудовим тлом для історії про магію та привидів.

Отже, маємо підлітка Кессіді - дівчинку , яка одного разу трохи не загинула. Її врятував гарненький хлопчисько Джейкоб - дух, який перебуває в міжсвітній зоні, але він може взаємодіяти з Кассіді, оскільки вона тепер має здатність бачити привидів. Батьки Кесс починають знімати нове телешоу про паранормальні явища, тож сім’я вирушає в подорож до Шотландії . Там вона зустрічає дівчинку з такими ж здібностями. А Единбург - місто привидів, яке набагато небезпечніше, ніж можна уявити на початку…

“Місто привидів” - одна з найбільш випадкових моїх покупок зими 2023-2024. Я досі не знаю відповіді чому саме я вирішила її придбати. Але зараз, мабуть, це вже зовсім неважливо. Бо ця книга дійсно якась особлива. Вона ніби перезавантажила мене. Не змінила, залишивши глибокий слід, а подарувала відчуття якоїсь паузи та спокою. Я вважаю, що авторка віртуозно справилася з задачею написати одночасно небезпечний, але зовсім не жахливий твір. Це чудова книга для людей, які хочуть трохи містики, але без перевантаження моторошними подробицями, філософськими роздумами та психологічними травмами. Поки не планую читати продовження, але не зарікаюся…

Загалом, маю позитивне враження від книги, підкреслюю її унікальність та привабливість для читачів, які шукають містику без перебільшення.

«Будь-де буде краще, ніж тут. Ти будеш у безпеці, доки триматимешся якнайдалі від Галанта».
⠀
Чотирнадцятирічній Олівії Пріор бракує трьох речей: матері, батька та голосу. Сирота, яка росла у школі для дівчат Меріленс, завжди була дивачкою, бачила тих, хто уже відійшов у засвіття, але не лякалася цього. Сумна перспектива стати прислугою, мовчазною тінню у чиємусь домі не вабила. Єдина річ, яку залишила їй матір — щоденник, що приховує багато таємниць, написаний на межі нормального з божевіллям - лише він давав їй надію віднайти когось із родини.
⠀
Одного дня Олівія отримує листа від дядька, якого вона ніколи не зустрічала, він запрошує її до свого маєтку, у місце під назвою Галант. Але коли вона приїжджає, виявляється, що ніхто на неї не чекав. Маєток порожній, за винятком слуг. Олівії дозволено залишатися, але вона повинна дотримуватися двох правил: не виходити після сутінків і завжди залишатися праворуч від стіни, що тягнеться вздовж західного краю маєтку. За ним є ще одне місце, давнє й магічне, яке кличе Олівію через її кров...
⠀
Ця історія темна та дрібку моторошна, тут тіні окутують все та ховають безліч загадок. Олівія опинилася на межі світів і мусить зупинити темряву та Згубу, прийняти свій спадок.
⠀
«Галант» захотілося прочитати після того, як я познайомилася із іншим твором авторки «Незриме життя Адді Лярю».
За настроєм сюжету він був близьким мені до Кароліни Геймана та трішки Джейн Ейр. Але це підліткове чтиво, тому без супер захоплення, думаю, доньці зайде набагато краще.
Мені видалося, що авторка не змогла повною мірою втілити задумане, наче трішки недопрацьована ідея.
⠀