Ніжна й водночас тривожна новела про перше дорослішання, самотність і спокусу. Атмосфера «південної готики» оживає в кожній сцені: палюче літо, яскраві барви та приховане напруження роблять історію майже кінематографічною. Капоте майстерно передає внутрішні переживання сімнадцятирічної героїні, її прагнення любові та незахищеність перед світом дорослих.

Мені книга допомогла зрозуміти фільм, хоч фільм та книга відрізняються. Книгу читала 2 рази, коли мені було 20 та 35 і різні відчуття. Ця книга не про легке життя Холлі, а також про кохання та віру у краще життя, втрату близьких, і про те, що наш характер та життя - це результат всіх подій у нашому житті.

Вважаю, що варто прочитати цю книгу для того, щоб зрозуміти, чому Трумен Капоте ненавидів екранізацію 1961 року. Книга і кіно - два паралельні виміри, які принципово відрізняються один від одного, але кожен - по-своєму цікавий. Особливо відрізняється сам оповідач (в книзі навіть невідоме його імʼя), ну, і звичайно ж, кінцівка. Сама книжечка гарно оформлена, приємно тримати в руках, читається за один вечір.

Я ще давно задивлялась на цю книгу і нарешті дібралась її прочитати. Виявилось що вона дуже маленька, але оформлення мені дуже сподобалось і читати було дуже приємно. Голлі як персонаж зовсім не у моєму смаку. Розбещене дівча, яка живе і сама не знає чого хоче від життя. Чоловіки готові руки, ноги її цілувати, а вона просто живе своє життя не задумуючись про проблеми, життєві негаразди і своє майбутнє. Її робота це 50$ у дамську кімнату і 50$ на таксі. Збирати гроші їй важче, ніж витрачати та і не виходить це в неї. Розповідь ведеться від чоловіка Пола, який закоханий в неї, але боїться сказати про свої почуття, тому просто знаходиться у приємній френдзоні. Він максимально намагається бути з нею поряд, опікуватися і допомагати, але важко це робити коли не отримуєш відповідної віддачі. Для порівняння вирішила глянути екранізацію і якщо ви її ще не дивились, то дуже раджу! Вона повністю доповнює книгу моментами, яких не вистачило (почуття, романтика, емоції) і гра акторів на найвищому рівні. Тому в цьому випадку дуже раджу замість книги одразу дивитись фільм.

Нарешті познайомилась із цією короткою, але прекрасною історією. Перед нами героїня Голлі Голайтлі- мрійниця і шукачка щастя. Її образ - чорна сукня, перлини, окуляри - втілений на екрані неймовірною Одрі Хепберн і вже невіддільний від книжкової персонажки, що постає в нашій уяві лише такою. Вона жива і неповторна, але втрачена для себе. Ця жінка боїться відповідальності, мріє так, що іноді не розуміє , де вони , а де реальність. Та майстерно створений пером Трумена Капоте образ точно не забудеться.

"Сніданок у Тіффані" - це класика вже, як не крути й не сперечайся. Це історія дівчини-легенди Голлі Ґолайтлі, яка підкорила Нью-Йорк та звела з розуму десятки чоловіків. Історія дівчини, яка ризикувала своїм життям і водночас лишалася невимушеною у своїх діях та вчинках. Вона з легкістю та приязню могла спілкуватися із наркобароном, вважаючи його "милим старим". І так само невимушено із письменником початківцем. Вона бачила талант людини й прагнула його розкрити. Могла зробити вартісний подарунок витративши на нього майже всі заощадження й бути впевненою, що усе зробила вірно. Бо вона того хотіла. Голлі жила в реальному світі, де намагалася на очах у всіх приховати свою таємницю. І їй це вдалося, майже вдалося. Трумен Капоте відтворив епоху та настрій, стиль написання доволі легкий. Тут не шпортаєшся в поняттях і прихованих смислах. Але одну цитату, я собі забрала у скарбничку: "Не можна дикій істоті віддавати свою душу: що більше віддаєте, то сильнішою вона стає".