Тетяна Бондарчук

Ця книга лежала у мене на поличці декілька місяців і може ще б трохи чекала своєї черги, але погортавши декілька сторінок я вже не могла спинитися. Трохи про сюжет: Марічка і Сільвен зустрілись в Японії, куди приїхали навчання. Це могла б бути просто гарна історія кохання: української дівчини та бельгійського хлопця, яких поєднала нова країна і між ними спалахнули почуття. Але є але: у Марічки в Києві залишився наречений Максим (почекайте закочувати очі - навряд чи вам сподобався б Максим, він ще той персонаж). Загалом це ніби сімейна сага, що охоплює кілька десятиліть з переплетінням доль та емоційно складними ситуаціями: любовʼю, зрадою і прощенням, внутрішньою боротьбою і виборами. *а ще тут неймовірні описи різних міст (Київ, Токіо, Кіото, Брюссель) - не просто їхні архітектурні ансамблі, ландшафти і культура, а звучання в різні сезони. #марафонкнигомам

Анонім

Дуже цікава книга!

Анонім

📖💬✒️Книга "Якби міста вміли говорити" Тетяни Бондарчук займає перше місце у моєму серці серед всіх прочитаних раніше! 😉Зізнаюся: прочитавши, що ця історія – переможець конкурсу feel good fiction, я приготувалася до романтичних пригод, легкості й напівпрозорості мильних бульбашок🫧Але вже з перших сторінок зрозуміла безмірну глибину багатошарового сюжету. Він не відпускав і розмотувся як клубок ниток🧶 🚂🧳У мене виникло стійке враження, що читаючи – мандрую. Тут Київ, Токіо, Кіото, Кьодай, Брюссель. І то не просто міста зі своїми архітектурними ансамблями, ландшафтами, культурою, циклічними змінами сезонів. То міста, які говорять і їх звучання чуєш. Окрема естетична насолода – описи рослин, стихій. Книга однозначно ольфакторна! Нагадує краплі парфуму в алябастровій плящині, нотки яких створюють настрій↩️ 💬Описи допомогли мені чітко уявити видовищність пейзажів: іскристі хвилі Тихого океану, прихрамові готелі, ятки з дорогоцінними прикрасами, зокрема з чорними перлами, тепле переливання світла ліхтарів💡А змальований сезон червоного кленового листя у Кіото закарбувався у пам'яті назавше! Саме у такій вохристо-багряній заметілі серця розкриваються навстіж. Краса зцілює і запалює водномить❤️‍🩹 🖇 "– Я приїхав у квітні й одразу потрапив на ханамі. Тоді я думав, що мене вже нічого не може вразити. Однак моміджі, кленове листя, просто неймовірне. І я не знаю тепер, що мені подобається більше, – сказав Сільвен, коли вони присіли на маленьку лавку під деревами. – А навіщо вибирати? – Марічка прямо й зацікавлено подивилася на хлопця. – Адже краса буває різною, це абсолютна гармонія. А вибір завжди виводить із цього абсолюту" 💬Вище діалог між Марічкою Василишин із Києва із бельгійцем Сільвеном. Між ними вирує пристрасть, підсилена Японією, чайними ритуалами, відірваністю від інших світів. ● Але там, у Києві, її чекає Максим Зорій – колишній десантник і лікар. Той, для якого вона – бажаний трофей. Її русяве волосся у туго заплетеній косі, обгортальний погляд сірих очей, гострий розум – те, що не відпускає Максима. Він, народжений у сім'ї підпільного священника, вирішує боротися за своє. Свою жінку, а згодом – землю. Він – воїн, що згодом доводить війна.

Анонім