Тетяна Бондарчук

📖💬✒️Книга "Якби міста вміли говорити" Тетяни Бондарчук займає перше місце у моєму серці серед всіх прочитаних раніше! 😉Зізнаюся: прочитавши, що ця історія – переможець конкурсу feel good fiction, я приготувалася до романтичних пригод, легкості й напівпрозорості мильних бульбашок🫧Але вже з перших сторінок зрозуміла безмірну глибину багатошарового сюжету. Він не відпускав і розмотувся як клубок ниток🧶 🚂🧳У мене виникло стійке враження, що читаючи – мандрую. Тут Київ, Токіо, Кіото, Кьодай, Брюссель. І то не просто міста зі своїми архітектурними ансамблями, ландшафтами, культурою, циклічними змінами сезонів. То міста, які говорять і їх звучання чуєш. Окрема естетична насолода – описи рослин, стихій. Книга однозначно ольфакторна! Нагадує краплі парфуму в алябастровій плящині, нотки яких створюють настрій↩️ 💬Описи допомогли мені чітко уявити видовищність пейзажів: іскристі хвилі Тихого океану, прихрамові готелі, ятки з дорогоцінними прикрасами, зокрема з чорними перлами, тепле переливання світла ліхтарів💡А змальований сезон червоного кленового листя у Кіото закарбувався у пам'яті назавше! Саме у такій вохристо-багряній заметілі серця розкриваються навстіж. Краса зцілює і запалює водномить❤️‍🩹 🖇 "– Я приїхав у квітні й одразу потрапив на ханамі. Тоді я думав, що мене вже нічого не може вразити. Однак моміджі, кленове листя, просто неймовірне. І я не знаю тепер, що мені подобається більше, – сказав Сільвен, коли вони присіли на маленьку лавку під деревами. – А навіщо вибирати? – Марічка прямо й зацікавлено подивилася на хлопця. – Адже краса буває різною, це абсолютна гармонія. А вибір завжди виводить із цього абсолюту" 💬Вище діалог між Марічкою Василишин із Києва із бельгійцем Сільвеном. Між ними вирує пристрасть, підсилена Японією, чайними ритуалами, відірваністю від інших світів. ● Але там, у Києві, її чекає Максим Зорій – колишній десантник і лікар. Той, для якого вона – бажаний трофей. Її русяве волосся у туго заплетеній косі, обгортальний погляд сірих очей, гострий розум – те, що не відпускає Максима. Він, народжений у сім'ї підпільного священника, вирішує боротися за своє. Свою жінку, а згодом – землю. Він – воїн, що згодом доводить війна.

Анонім

Надзвичайно красива, щемка і «рідна» історія кохання 💕 Насправді це навіть не одна історія, а сага про декілька поколінь, і значна частина подій розвивається у рідному Києві, на тлі Русанівки, з видом на Лавру і Дніпро (а не у всюди сущому Нью-Йорку 🤭). Інша частина подій — у Японії, дуже мальовнича, оскільки авторка є натхненною японісткою 🏯 Книга є переможцем конкурсу “Feel good fiction” і вам дійсно буде «гуд» під час її читання, хоч ви і будете співпереживати героям, хвилюватися за них і іноді стримувати (або ні) ріки сліз 😭💔 Деякі моменти особливого напруження і підступу, нагадали мені серіали СТБ, що змусило мене негайно замовити і другу книгу моїй колишній колезі і подрузі з улюбленого Телеканалу 📺 Ця книга випадково трапилася мені саме тоді, коли я захотіла більше читати українських сучасних авторів і я надзвичайно рада, що тепер вона залишиться на моїй «українській» поличці 📚 Прекрасна для весняного читання 🌸 і 10 із 10 у своїй категорії 🥰 P.S. Кажуть, авторка пише продовження 🔥

Анонім

Неймовірно атмосферний початок історії. Історії двох сімей — з Бельгії та України. Авторка майстерно занурює у контекст родин із перших сторінок — це допомагає зрозуміти подальші дії головних героїв, Марічки та Сільвена, їхню взаємодію з іншими персонажами, а також розкриває їхні характери. Тож коли вже починає зав’язуватися романтична лінія в третій країні — Японії — цим героям віриш. Цікаво, що Бельгія була розкрита не так глибоко, як Україна, зокрема Київ. Київ закохує в себе через призму сприйняття Марічки. Україна в цьому контексті мрійлива, більш духовна, а Бельгія з Сільвеном від початку спрямована на становлення науки та частково нації в межах самої Бельгії. Хоча згодом є опис і нашого становлення. Японія — то взагалі окрема історія. Якби авторка зосередилася лише на цьому тропі, то, на мою думку, вийшов би набагато кращий роман. Герої полюбили цю країну і кожне з описаних у книзі міст, та й ти мимоволі також. От коли вже починається певний хаос у стосунках — завдяки третій особі, знову в Києві — з’являється трохи каша в подіях і таймлайні. Сюжет наче перестає бути послідовним, ніби ми кудись поспішаємо. Немає того присмаку насолоди, як у першій половині роману. Не так дратують інші герої чи їхні вчинки, як те, що дві різні історії ніби склеїли в одну книгу, а не варто було б. Втрачається голос тих міст. Наче зникає глибина особистостей, які авторка так детально аналізувала і розкривала на початку, а наприкінці вони стають «пласкими». Тим не менш, історія варта прочитання — принаймні її перша половина. Загалом враження залишилося такого приємного cozy reading (в останніх розділах може бути не зовсім cozy, оскільки історія переходить до сучасної історії України та нашої боротьби з ворогом).

Анонім