Таїсія Наконечна

«Життя минає, поки ви вважаєте його тимчасовим». Зі мною сталася книга... І це дивно, бо зазвичай у збірках лише частина оповідань зачіпає. Але "Побачити Париж" — це той рідкісний випадок, коли кожне оповідання певним чином доповнює інше, створюючи єдине, болюче полотно. Авторка має магнетичну манеру оповіді. Вона не просто пише історії про українців за кордоном і тих, які їх чекають вдома — вона дає нам колективний портрет нації на роздоріжжі. У кожну цю, здавалося б, невелику історію ти щиро віриш та вболіваєш за героїв, наче за власних рідних. Персонажі розкриті настільки глибоко, що їхні долі просяться на екран, а ти залипаєш, бо мусиш дізнатися, що з ними буде далі. Італія, Бельгія, Франція, Німеччина... Я мала можливість побачити їх очима українців, почути їхні гіркі та комічні історії, відчуваючи тугу й надію одночасно. Таїсія Наконечна підіймає шокуючу і незручну правду: 🔸Про те, що прикриваючись благими намірами, ми часом позбавляємо своїх дітей найголовнішого — любові та присутності в їхньому житті. 🔸Про прірву, яка розділяє українців за кордоном і тих, що живуть на материку, 🔸Про клітку, в якій опиняємось, намагаючись виправдати очікування знайомих. 🔸І про те, яким гірким, скропленим потом та сльозами є той заробітчанський хліб. Але найбільше мене вразило: як часом наші герої, сподіваючись знайти допомогу та підтримку у "своїх" земляків, встрявали у ще більшу халепу, де "свій" ставав найбільшим кривдником. Це розбиває ілюзії, але є правдою життя в емігрантському середовищі. Ця книга — правдива, шокуюча, але водночас дуже терапевтична. Вона про те, що мрії часом треба починати спочатку, і про незламну силу духу. Я уявляю, як щемітиме в грудях тим українцям, які не матимуть змоги приєднатися до рідних на свята. Читайте, щоб зрозуміти і відчути. Читайте, щоб пробачити і відпустити.

Анонім

Збірка коротких оповідань про життя за кордоном українських емігрантів. Тут ми зустрінемо руйнівну дружбу, нещасне кохання та розбиті вщент мрії кожного хто думав, що там краще ніж тут. В цих оповіданнях ми знайдемо як тих хто пошкодував, що покинув країну і тепер відчуває тугу за ненькою, а дехто навпаки, раді свому вибору і не бачать себе в країні. Кожна історія в книзі несе певний сенс, можливо хтось там побачить себе, відчує героя як ніхто інший. Книга не погана, маю там улюблені оповідання - «Чао, доню» - таки чітко відображені відносини матері-егоїстки і доньки. «Божа справедливість» - про дружбу, яка інколи виявляється не зовсім і дружбою.

Анонім

Чи були ви у Парижі? А хотіли б? Багато хто з нас мріяв побачити Париж, Лондон, Барселону чи Венецію. Та чи могли ми уявити, що мільйони поїдуть у Європу не туристами - біженцями. Хоча "Побачити Париж" книга не про біженців переважно, а про заробітчан. Це збірка оповідань, історії різних людей у різних країнах. Хтось виїхав підзаробити на ремонт і мріє вернутися додому. Та після років за кордоном - де дім насправді? Хтось починає будувати нове життя в іншій країні і не думає про повернення. А хтось хоче всидіти на двох стільцях... Хтось мріє про Париж, хоч побачити раз. Хтось - вийти заміж за іноземця. А для когось Україна - країна мрії. Історії трагічні й комічні, психологічні, соціальні і життєві. Авторка розкриває великий діапазон проблематики. Скільки таких дітей, які бачать маму раз в три роки "заради кращого майбутнього"? Скільки талановитих людей мусіли взятися за некваліфіковану працю заради заробітку? І що буде далі... Оповідання у книзі такі різні, хоч і об'єднані спільною темою, що я не можу обрати улюблені. Вони гармонійно поєднуються в історію українців у Європі. Але "Місто з морем" мене дуже зачепило... Місто Маріуполь... Раніше я уже читала твори письменниці, і вважаю цю книжку на щабель вищою. Авторка виросла, і я з нетерпінням чекаю наступних книг. Книга оформлена колажами з іноземних газет, і це додає ще більшої атмосфери.

Анонім