Ух, я ще не читала настільки глибокої книги, в якій автор - головна героїня, проживши жахливе дитинство, лише в дорослі роки усвідомлює свої почуття та емоції від тих складних років. Тара, одна із 7 дітей мормонів, проводить своє дитинство в неймовірно красивому краї, але вона рідко помічає прекрасне, оскільки все її дитинство та юність проходить у компанії сім'ї. Вона має жорстокого та схибленого батька, який має власну віру, що не піддається логіці навіть від інших набожних людей. Він забороняє дітям користуватись благами цивілізації, навчатись, звертатись за послугами до муніципальних структур. Вони всі народжені вдома; лікується травами та настоянками власного виробництва; живуть без друзів та гуртків; мріють про навчання, але лише декілька дітей зможуть зробити важливі кроки та відірватись від батьківського впливу. Мати працює повитухою, хоча це заборонено законом; батько - на сміттєзвалищі, до роботи на якому діти були залучені із самого дитинства. Саме там вони отримували найстрашніші травми. Тара з самого дитинства тягнулась до музики, розвитку, що сприймалося батьком як зрада сім'ї. Вона знаходила мінімальну підтримку від матері, яка була мінлива та не постійна; не бачила у своїх братах та сестрах союзників для супротиву цьому неймовірно жорстокому вихованню. Читаючи все це, кров холоне в жилах, реально дуже важко уявити, як одна людина може витримати стільки болі та приниження; життя без благ цивілізації; вплив людей, які фанатично вірять лише в те, в що хочуть, та живуть своє відокремлене, відірване від інших людей, життя. Розумієш, що перед тобою історія, написана вже дорослою жінкою, але ця історія говорить до тебе дитячим голосом, що ріже по серцю без ножа.

Неймовірна історія сильної жінки, що дуже надихає. Наскільки мене вразила сила духу та наполегливість Тари, настільки ж шокувала байдужість і безвідповідальність її батьків. Неодноразово чула, що це важка історія, але до такого все ж не була готова. Часом я відчувала таку гостру несправедливість і безпомічність, що хотіла жбурнути книгу об стіну та більше ніколи до неї не повертатися. Справа лише в тому, що я поринала в неї під час читання, а для авторки це було життя.

Я довго відкладала покупку цієї книги і ще довше налаштовувалася сісти й прочитати її. Просто мемуари — це не мій найулюбленіший жанр, хоча саме книга «Освічена» отримала широке визнання серед читачів і критиків. Тара (сама авторка) народилася в сім’ї мормонів, і вони весь час готувалися до кінця світу, а ще родина була ізольована від суспільства. Насправді жахливо читати, наприклад, про те, що діти не отримували належної медичної допомоги під час одержання тяжких травм. Батьки від цієї допомоги теж відмовлялися, але в таких ситуаціях мені завжди більше шкода дітей, бо вони — заручники обставин. Загалом, це розповідь про шлях авторки від ізольованого життя в релігійній родині до здобуття освіти в провідних університетах. Насправді саме освіта дала можливість Тарі проаналізувати й оцінити всю токсичність стосунків, в яких вона зростала. З одного боку, ці знання давали їй свободу, а з іншого — прірва непорозуміння між нею та частиною родини тільки зростала. Тому це однозначно потужна мемуарна історія про силу освіти. І ще я вкотре переконалася в тому, як важливо, щоб людина вчасно отримувала кваліфіковану психіатричну допомогу, бо ігнорування проблеми травматичне не лише для неї самої, а й для близьких.

Прекрасна книга, не завжди читається легко, але було дуже цікаво, як будуть розвиватися події, що досить незвично, як для мемуарів. Книга нелегка, з неприємними моментами. Але таке і є життя, тому тим хто любить читати про реальність, однозначно рекомендую!

Книга непогана, точно незвична та унікальна своїм вмістом, формат мемуарів підігріває інтерес, майже всю книгу в тебе шок різного ступеню) Мене, як лікаря, вона інколи забавляла, бо те, що описується в книзі, в реальності мало б фатальний результат)) Один раз точно можна почитати із задоволенням!

Вперше читала книгу із таким шоком, огидою, співчуттям та болем. Не через токсичність у відносинах, жорстокість чи навіть знущання над рідними людьми, а через усвідомлення того, що все це відбувалось з авторкою насправді. Тара Вестовер - авторка та головна героїня книги - народилась в 1986 році в сімʼї мормонів в Айдахо. До 9 років в неї, як і кількох її братів та сестер, не було навіть свідоцтва про народження. Вони жили в лісі, не відвідували лікарів, не ходили до школи, не оголяли плечі та коліна навіть при температурі 30+. І не робили ще багато звичних для нас речей. І насправді, це не книга про релігію чи мормонізм, які нібито були причиною такого способу життя сімʼї. Причиною була сама сімʼя. Батько з психічним розладом (щось між біполяркою та шизофренією) з постійними нападами параної, недовірою до світу і манією переслідування. Мати, яка в глибині душі десь зберігала паростки здорового глузду, але чи то після травми, чи то в силу звички, уподобилась своєму чоловіку. До біса агресивний брат Шон, який знущався та принижував інших: Тару, її братів та сестер, своїх дівчат. Більшість інших братів та сестер які залежали від батька, а отже мали повірити в його ідеологію, відкидаючи свою власну. Тара страждала від своєї сімʼї і фізично, і психологічно. Батько, який ніколи не дотримувався техніки безпеки в роботі, піддавав численним травмам не лише себе, але й дітей з малого віку. І тут не йде мова про типові дитячі травми, отримані при падінні з дерева, чи від удару під час ігор. Тут серйозні опіки, відрізані пальці, струси мозку, переломи кісток, та навіть травми, отримані в страшних ДТП з проломленим черепом. Нагадаю, що все лікували лавандою, домашніми мазями та силою думки. Шон, який визвірювався на всіх і кожного, хто сміє йому перечити, підіймав руку на Тару, принижував її при інших, підривав віру в себе, обзиваючи її шльондрою та іншими незнайомими дитині словами. Мама, яка замовчувала ці випадки абʼюзу та нічого не робила, щоб захистити свою доньку (та й інших дітей теж). Брати і сестри, які відхрестились від Тари, визнавши її ненормальною через те, що вона піднімає вголос питання про токсичність в сімʼї та шукає захисту від неї. Якимось чином, підготувавшись самостійно до вступних екзаменів, Тара вступила до університету. І по мірі здобуття освіти всі батькові байки та повчання стали втрачати свою доказовість та силу. А сама Тара почала втрачати звʼязок з сімʼєю. Тара опинилась на роздоріжжі між власним «Я» і своїми потребами, та між сімʼєю, яка все ще намагалась домінувати в її житті зі своїми устоями і правилами. Та попри всю жорстокість і абʼюзивність, описаних на сторінках книжки, ця історія про інше. Про людську силу. Про боротьбу з демонами в сімʼї та демонами всередині себе. Про самоаналіз та пізнання. Про те, щоб поставити особисте благо та психічний стан вище сімʼї, яка хоче піддати твої вчинки власному контролю, а твоє життя - своїй волі. І про знання, про те, як сильно освіта визначає якими ми стаємо людьми. І мова тут не лише про освіченість. Важка книжка. Не та, яку залпом прочитаєш за кілька днів. Але яку читатимеш дозовано, щоб краще усвідомити та прожити. Тара неймовірно сильна жінка, яка заслуговує щирого захоплення. В тому числі за сміливість, яку вона знайшла в собі, щоб поділитись цією інтимною історією зі світом.

Те, що авторка просто вижила уже диво. Мені здавалося, мемуари мене не зможуть зачепити чи здивувати, чи зацікавити. Але я не могла відірватися, місцями я не могла повірити, що такі люди як батьки головної героїні взагалі можуть існувати. Це дуже цікава історія, мені було дуже шкода авторку, бо зрозуміти, що в якийсь момент все у що ти віриш це брехня майже дорівнює смерті

«Освічена» мемуари Тари Вестовер Ця книга вражає, бо вона справжня. Не вигадана історія, а реальний життєвий шлях цілої сім’ї, шлях від якого іноді волосся ставало дибки… Я думала буду читати про мормонів та вплив їх релігійних переконань на соціальне ставлення людини. Але ні, ця книга не про мормонів. Вона про двох психічно не здорових людей, які вирішили створити сім’ю і народити аж 7 дітей. 7 дітей замість підтримки, любові, закладеного освітнього фундаменту, розкриття горизонтів отримали батькових «вигадинх монстрів», біль, фізичні та психічні каліцтва. Це історія не про здобуття освіти, а про боротьбу за відновлення власного «Я», попри все, попри всі складності, попри відсутність підтримки і на перекір «безумовній любові» до батьків і цілої сім’ї.