Я довго відкладала покупку цієї книги і ще довше налаштовувалася сісти й прочитати її. Просто мемуари — це не мій найулюбленіший жанр, хоча саме книга «Освічена» отримала широке визнання серед читачів і критиків.

Тара (сама авторка) народилася в сім’ї мормонів, і вони весь час готувалися до кінця світу, а ще родина була ізольована від суспільства. Насправді жахливо читати, наприклад, про те, що діти не отримували належної медичної допомоги під час одержання тяжких травм. Батьки від цієї допомоги теж відмовлялися, але в таких ситуаціях мені завжди більше шкода дітей, бо вони — заручники обставин.

Загалом, це розповідь про шлях авторки від ізольованого життя в релігійній родині до здобуття освіти в провідних університетах. Насправді саме освіта дала можливість Тарі проаналізувати й оцінити всю токсичність стосунків, в яких вона зростала. З одного боку, ці знання давали їй свободу, а з іншого — прірва непорозуміння між нею та частиною родини тільки зростала.

Тому це однозначно потужна мемуарна історія про силу освіти.

І ще я вкотре переконалася в тому, як важливо, щоб людина вчасно отримувала кваліфіковану психіатричну допомогу, бо ігнорування проблеми травматичне не лише для неї самої, а й для близьких.