🔖 «Я завжди памʼятатиму» ⚡️Книга 5⚡️ Мені було цікаво, особливо затягнула друга частина 😏 📝 Джульєтта вважає, що після краху «Відродження» — життя і їх існування під контролем… але, завжди є але 🤨 Що більше дівчина дізнається про своє минуле, то більше розуміє, що її життя — це не її життя і вона зовсім не та, ким себе завжди вважала 😒 ❓Який задум має «Відродження»? Які таємниці чекають далі? І хто ж така насправді Джульєтта Феррас? 🖇️ «Краса може бути жахливою зброєю, якщо знати, як нею користуватися» 🖇️ «Бути поряд із нею водночас приємно і нестерпно болісно, і це новий вид агонії» Сподобалось, що у цій частині є роздуми не лише Джульєтти і Варнера, але зʼявляється ще Кенджі 😏 💯 рекомендасьйон 👌

🔖 «Минуле не забуде мене» ⚡️Книга 4⚡️ Мені було цікаво, трохи повільніше, ніж попередні книги, але сюжет затягує 😏 📝 Новою головнокомандувачкою «Відродження» стає дівчина, яка здатна вбивати лише своїм доторком 💥 Джульєтта Феррас прагне змінити світ на краще, разом зі своїми вірними друзями, а головне — коханим Варнером… та подальша трагедія розкриє страшні таємниці про її минуле і змусить темряву, яка живе в ній, вийти назовні ⚡️ ❓Чи зможе Джульєтта контролювати свої сили та користуватися ними задля добра? Та які таємниці доведеться дізнатися про своє минуле життя? 📖 «Решта світу легко зламає мене» 📖 «Я надто боюся потонути в океані власної тиші» 📖 «Світ спробував зламати тебе, але ти відмовилася здаватися» 📖 «Не можна бути з кимось і тримати від цієї людини так багато секретів» Більш монотонно, ніж попередні три, основні частини, але закінчення цієї частини змусило відкрити рота і поставити загальну оцінку 9⭐️ Продовжую далі 👌

«Знищ мене» — книга, яка одночасно затягує і втомлює. Вона про страхи, які здаються далекими… поки не розумієш, що ми самі їх і створюємо. Про світ, який може зруйнуватися не через катастрофу “ззовні”, а через людину. І в цьому — її найсильніша сторона. Вона залишає після себе не сюжет, а тривожний післясмак і питання без відповідей. Але читати це було як їхати дорогою з постійними зупинками. Місцями — дуже цікаво, напружено, хочеться ще. А потім — різкий спад: затягнуто, повтори, відчуття, що тебе водять по колу. І окремо про героїв. Джульєтта… чесно, вона мене відверто дратувала. Її максималізм, імпульсивність, ця постійна “мені треба все і одразу” — іноді просто вибивала з історії. Замість співпереживання ловиш себе на роздратуванні. А от Адам — повна протилежність. Спокійний, теплий, надійний… ну просто булочка 🤭 Той персонаж, за якого реально переживаєш і якого хочеться “забрати з цієї історії в безпечне місце”. У підсумку: сильна ідея, але подача кульгає. Хотілося б більше динаміки і менше повторів. І трохи більше любові до Адама, ніж до всієї книги 😅

«Надія розібʼє мені серце ♥️ » 🍃 Атмосфера - на будь-який період 👌 Після таких захопливих попередніх частин, новели виглядають сухувато 🙃 📝 Новела «Зруйнуй мене» - розповідає про переживання Варнера, після того як Джульєтта поранила його і втекла… Неочікувані почуття закоханості бентежать хлопця, адже він має її убити, а не кохати… цього хоче батько і «Відродження» 🫣 У новелі «Зламай мене» - оповідь про Адама… який хоче захистити свого брата, а з іншого боку знайти Джульєтту… як зберегти всіх, кого так любиш ? ❓Що нас чекає далі ? Як подальші події вплинуть на Варнера та Адама? 📖 «Іноді мені хочеться на деякий час вийти за межі себе. Я хочу залишити це зношене тіло позаду, але мої кайдани завеликі, мої тягарі надто важкі. Це життя - усе, що в мене залишилося» 📖 «Вона знайшла тріщини в масці, яку я змушений носити щодня, і це перетворює мене на камінь» 📖 «Люди рідко усвідомлюють, що весь час брешуть губами, а правду кажуть очима» 📖 «Кохання - безсердечний мерзотник» 📖 «Страх ніби став мною; він носить моє тіло, як старий костюм» Третя частина прочитана і розумію, що далі буде з братами, які є у житті ворогами… на жаль новели читала не з таким захопленням 🙂‍↔️ Продовжую далі 👌

Десь третина книги була досить цікава. Ми знайомимося зі світом, трохи філософії, психології, жорстокий режим... Але потім все перетворилося на якийсь фарс. Головні герої взагалі перестали думати. Я була дуже розчарована. Продовжувати читати не буду.

Ця книга цікавіша, адже тут події починають набирати більших обертів. Є досить цікаві моменти із взаємодії героїв. І закінчується так, що скоріше хочеться взяти наступну частину

Я обожнюю серію «Знищ мене», але довго відкладала цю книгу, бо просто не хотіла прощатися з героями, які так полюбилися мені. Та зрештою вчора я здалася і проковтнула цю крихітку, а потім засинала з усмішкою на обличчі ? «Повір мені» — це справжній подарунок для всіх, хто пережив з Джульєттою та Аароном шалену емоційну гойдалку попередніх книг і, так само як і я, хотів зазирнути у світ після «щасливого кінця». Мої булочки — Джульєтта та Аарон — показані у цій новелі у новому світлі. Вона — молода лідерка, яка намагається поєднати кохання та відповідальність, зберегти баланс між силою й людяністю. Він — харизматичний, складний, часом надмірно суворий, але безсумнівно відданий. Їхня взаємодія — це суцільний контраст: ніжність переплітається з сумнівами, жарти з ревнощами, а моменти довіри — з новими випробуваннями. Саме ця динаміка робить історію живою: герої не ідеалізовані, вони сваряться, сумніваються, але завжди знаходять шлях одне до одного❤️ Сюжет розгортається довкола підготовки до весілля Джульєтти та Аарона, і здавалося б, що може бути простішим? Та Мафі вміє навіть у романтичному «після» створити дрібку драми: відновлення світу, обов’язки лідерів, відповідальність перед іншими людьми стають новими бар’єрами для їхнього щастя. Авторка показує нам не ідеальне кохання, а справжнє, яке вимагає зусиль і компромісів. Втім, тематика новели глибша, ніж може здатися: це історія про довіру, про боротьбу зі страхами, про пошук стабільності у світі, де завжди є виклики. Авторка порушує питання того, що означає «бути разом» не тільки в моменти пристрасті, а й у буденності, з усіма її проблемами та непорозуміннями. Як завжди, майстерність Тагере Мафі вражає: вона показує емоції героїв так щиро й детально, що я буквально проживала їхні сумніви, образи, кохання і ніжність. Я сміялася з жартів Кенджі, сумувала разом з Аароном і відчувала безмежне щастя Джульєтти. «Повір мені» — це ніжна й відверта (не дарма там є позначка 18+) фінальна «крапка» в циклі «Знищ мене». І я щиро раджу вам цей цикл до прочитання?

Це мій гілті-плежа) Розумію, що доволі простий янг-едалт, але вже так прикипів до цих персонажів, що читаю наступні книги автоматом. І вони мені подобаються