Коли читаєш жанрових класиків, то насправді очікуєш більше вражень від історичної значимості тексту. Бо це дуже часто щось, що вже "постаріло" й використані сюжети й ходи, що були новітніми для жанру зараз вже вважаються кліше. Тож я читала скоріше із бажанням оцінити історично культурологічну складову й була здивована, що мене захопило, як художній твір. Все ж Чемберса майстерно володів словом і вмів подавати сюжети. Чого варта хоч найперша розповідь збірки, в якій присутня альтернативна історія, події якої окреслені одразу максимально побіжно, але чітко (герой згадує війну й актуальну йому політику). Водночас мені подобається і те, як збірка побудована. Так остання оповідь майже чиста романтика, в той час як перші — ті самі загрозливі історії, які очікуєш від такої прози.

Соромно зізнатися, але я дізналася про цього автора через серіал "True detective". Тема Жовтого Короля не була розкрита, але надзвичайно бентежила мене. Книга її не надто розкрила, але дуже доповнила. Вдихнула ще більше трагічної атмосферності. Принаймні перша частина книги. Перша оповідь особливо вразила своєю моторошністю. Друга частина книги має дещо інший характер і вже не пов'язана з Жовтим Королем. Її треба сприймати, як інший жанр творчості. Чудова книга для темних похмурих вечорів

Одна з найатмосферніших збірок з усіх, що я читала. Книгу, умовно, можна розділити на дві різні частини. Одна з котрих це заборонена книжка «Король у жовтому» інша то частково автобіографічні оповідки автора про студентське життя в 20-му сторіччя. «Король в жовтому» це образ котрий не знає жалю. Він ставить свою мітку від якої тобі нікуди вже не дітися. Кожен хто знайомиться з цією книгою божеволіє. Хтось зазнається і вважає себе королем світу,інший має муки у коханні,хтось хворіє але збірка нізащо не лишить байдужим читаючого. Це дуже атмосферна книга класично-детективно-окультного горрору. Мені,як поціновувачу Лавкрафта і Дойля було дуже приємно читати і поринати в цю атмосферу. Підкреслю,що книга має дуже міцний класичний флер. І події розгортаються навколо творчих людей Америки,Франції 20-сторіччя. Кожна сторінка просякнута атмосферою і богемою. Окультизм в книжках полюбився мені за часів «Поклику Ктулху» і в цій книзі я отримала схожі відчуття. Одержимість персонажів ідеєю . Книгою. Персонажем. Це страшно і гарно водночас,адже підкреслюється через творчість цих же людей. Життя творчого студенства відкрило очі на паралелі з моїм навчанням і життю в гуртожитках . На цінності які збереглися і які втратилися. Шкодую що не познайомилася з Чемберсом раніше. І даю собі обіцянку продовжити знайомство з майстрами готичної прози. Ще моя вдячність роботі перекладача. Жодне слово мені не різало очі і сприйняття. І враховуючи те що не вся класика мені заходить,саме через стиль авторів, то тут прекрасна манера Чемберса і громіздка робота перекладача зробили своє діло. Зайде не всім. Багатьом буде здаватися нудним. Та поціновувачі жанру точно мають прочитати цю збірку.

Книга, від якої люди втрачають розум і впадають у повне безумство? Дуже неоднородна збірка темних оповідань, частково повʼязаних спільною сюжетною лінією. Частково, бо по суті тут є дві окремі великі історії. Перша про ту саму книгу, прочитавши яку, люди божеволіють, і надприродній жах - дуже похмура, готична і містична. А друга вже в межах реальності і більше про людські химери, теж похмурі і темні, але вже без містики. І кожна з цих частин складається з окремих оповідань, де часом зʼявляються чи згадуються ті й самі персонажі та є багато перехресних посилань. Саме звідси і неоднородність - бо містика зникає мов по клацанню пальців, і раптовість зміни ракурсу трохи бентежить і вибиває з колії. І перша частина мене прям вразила. Таке тягуче відчуття чогось насправді жахливого, недосказаність, за якою ховається щось лякаюче і дуже темне, постійне бентежне передчуття, незрівнянна атмосфера? Коли ж сюжет обірвався і змінився, я трохи розгубилася, і знадобився час, щоб знов втягнутися. На мій смак, книга трохи просідає у другій половині, але не скажу, що критично. І насправді, якщо читати їх незалежно одну від одної, або почати саме з другої і тоді перейти до першої, то вони цілком на рівні. Ну або ж чітко відокремити одне від одного - бо цей поділ у книзі не зазначений (але це саме авторське бачення збірки). Стиль чарівний протягом усього твору. Поціновувачі готичної прози отримають максимальне задоволення, бо Чемберс таки майстер. Загалом, книга мені сподобалась, але не надзвичайно. Та таки віднесла б її до мастріду для фанатів темної літератури. —————— Цю книгу я читала в рамках щомісячних спільних читань разом з Книжковим Драконом, тож на її каналі також незабаром зʼявиться відгук?