Ребекка Кван

Нашумівша книга бук току, і не тільки
Мені сподобалась книга, але лише з другої частини. Перша то давала драйв і емоції, то заглиблювала в тишу емоцій
Багато загадок було закладено, але з активним розвитком потім та жорстокістю книги, згодом забуваєш про це
Стільки болю, страху і жорстокості в одній книзі перший раз зустрічаю. Також не типово було читати книгу з таким мотивом без любовної лінії. Цим вона ще більше є унікальною. Неодмінно буду читати продовження

Письменницька справа, як і будь-яка інша творча професія часто викликає у людей не знайомих з цією специфічною сферою багато запитань. Та ці питання часто нікому задавати, бо мало хто може похвалитися досить тісною дружбою з письменниками. Для занурення в цю тематику, для розвінчування міфів і недомовок певно і була написана ця книга. Авторка досить глибоко описує видавниче та письменницьке середовище, та приховані течії, що переповнюють його, а також наочно демонструє життя молодої письменниці-невдахи, яка, тим не менш досягає слави, успіху та благополуччя. Та чи не завелика ціна за це заплачена?
Жовтолика, чи жовтоликий – це метафорична образлива назва для білих, що намагаються привласнити культуру народів та етносів Азії. Культурна апропріація – це дуже болюча та складна тема для багатьох націй, бо надто багато людей впродовж своєї історії були окуповані, пригноблені та принижені колонізаторами. Авторка задає багато непростих питань в своєму тексті, використовуючи як діалоги, так і прихований підтекст. Власне, чи є сьогоднішні білі, нащадки (іноді і в багатьох поколіннях), винними в злочинах минулого та чи несуть вони за це відповідальність та провину? Надто захопившись звинуваченнями можна дійти до абсолютно сюреалістичних тез, таких як, наприклад – заборона писати не азійцю на теми пов’язані з історією країн цього регіону. Це не може бути нормалізовано, хоча суспільство сьогодні почасти доходить до абсолюту навіть в досить однозначних питаннях.
Інша серйозна проблема, яка підіймається в романі – плагіат, і що саме можна назвати плагіатом. Якщо для наукової сфери це тема простіша і має доволі суворі рамки, то для публіцистики і особливо художньої прози... як визначити, що саме стало поштовхом для кожного автора, чи могла ідея народитися в різний час у декількох людей, і чи насправді натхненність чиїмись творами або стилем автоматично робить письменника плагіатором чи наслідувачем? Питання досі відкриті, проте роман дозволяє заглибитися в тему.
Загалом же, перегорнувши останню сторінку, я зрозумів, що ця книга дуже відрізняється від інших робіт Ребекки Кван. Не тому що минулі її романи були фентезійними – там також підіймалися дуже серйозні теми і розвиток та рішення героїв не залежали від магічного мислення – скоріш через те що ця історія більш індивідуальна. Так, зачіпаються і видавництва, і постійно згадуються великі бульбашки в соцмережах. Проте це все одно історія однієї людини, Джуніпер – її виборів та рішень, як хороших, так і поганих, і життя з наслідками всього, що саме вона накоїла.

Не дуже люблю фентезі, але ця трилогія — щось особливе. Жинь ще на перших сторінках стала улюбленою героїнею евер. Класна головна героїня — вже більша частина успіху книжки для мене. Але й сюжетно ця історія просто вау. Персонажі добре прописані, вони всі "живі", зі своїми страхами і слабкостями. Не менш круто прописані взаємодії між героями, їх внутрішній стан. Це жорстоке фентезі (сама назва на це натякає), тут багато тригерів і неприємних сцен, але майстерність авторки трохи згладжує ці кути. Не здивована, що тиражі цієї трилогії розкуповують — воно того дійсно варте (якщо ви, звісно ж, готові читати про війну яка вона є). Якщо ще не читали, але хотіли б — читайте.(Навіть не так. ЧИТАЙТЕ). Повірте, почавши читати, ви й не зрозумієте як дійдете до кінця. Це буде постійне : "Ще одну главу і все". Якщо читали — перечитуйте і радьте своїм друзям і знайомим. Максимально приємна пастка — однозначно рекомендую.

Так багато про походження слів різними мовами я не хотіла знати. Сюжет ~20%, решта слова, мови, походження… читалась важко. Але! Це ніби зворотна сторона Макової війни, тепер очима британців. І хоча на пряму вони не пов'язані, але я знайшла для себе доповнення. Хоча й довелось читати багато і не зовсім цікавого. Загалом книга не вразила

Продовжується війна, наслідки, стратегії, егоїзм, фанатизм… ця книга далась трішки легше за другу, але фінал…. Такого я не очікувала. Та не у всіх історіях буває все хеппі

Заключна книга трилогії "Макова війна". Ця частина далася мені дуже важко, читав її майже 2 місяці, бо було нудно. В ній не було жодного позитивного героя, за яким би хотілося повболівати. Фінал мені сподобався, бо кожен отримав те, на що заслуговує. В сюжетній лінії я не побачив нічого нового, авторка використовувала старі фішки, змінюючи місце події.
Це саме той випадок, коли кожна наступна книга подобається все менше. Трилогія має багато позитивних відгуків, високий рейтинг і тому я очікував від неї крутого бойового фентезі. Мабуть, це буде моїм розчаруванням весняного сезону.

«Жовтолика»

Це одна з тих книжок, що не проходить повз. У «Жовтолиці» багато напруги, внутрішнього спротиву, бажання вирватися. Мені сподобалося, що вона не намагається бути зручною або м’якою. Це чесна історія про досвід, який непросто прожити — і непросто читати.

Авторка дуже точно передає стан, коли все всередині шумить — від болю, втоми, розчарування. Але водночас у цій книжці є щось дуже живе. У ній не бояться сказати вголос те, що зазвичай ховають.

Особливо зачепили фрагменти, де показано тілесність, втому, психіку — це неприкрашено, але сильно. Ця книга — не фонова. Її треба читати, коли є ресурс, бо вона проходиться по вразливих місцях. Але це й робить її важливою.

Ось декілька цитат, які мені запам'яталися :
"Соцмережі — замкнений простір. Щойно вимикаєш екран, нікому і діла до того немає."
«Але зараз я бачу, що зусилля автора не мають нічого спільного з успіхом книги. Бестселери обираються кимось. Нічого, що ти робиш, не має значення. Але ти можеш насолоджуватися краєвидами, які випадають на шляху».

Якщо коротко, то це історія про жінку, яка раптово отримує можливість змінити своє життя і дізнатися, ким вона могла б стати в іншій реальності.

По відгуках я чекала більшого, але книга не зачепила. Сюжет здався затягнутим, герої – невиразними. Можливо, просто не мій формат, плюс головна героїня викликає тільки неприємні емоції.

Для мене це перехвалений бестселер.

із "жовтоликою" в мене була історія провокування нею нечитуна… рефлексувала, чому так сталося, адже ребекку кван я надзвичайно люблю і зрозуміла, що причина напевно в цьому: головна героїня занадто неприваблива.

досьє однієї з центральних героїнь таке: атена лю, успішна молода письменниця, мертва. отакий от старт. але головна героїня історії не вона, а джун гейворд, або, як вона називає себе пізніше, джуніпер сонг. у чому полягає зав’язка історії: атена та джун обидві письменниці, але перша дуже успішна, а друга — провалилася у своєму дебюті. вони товаришують (точніше, джун вважає, що атена просто використовує її компанію, аби відчувати себе впевненіше — типу як страшну подружку, але у світі книговидавництва). один вечір, коли вони разом випивали, закінчується у квартирі в атени, де та давиться і на очах джун помирає. джун в цих обставинах краде рукопис нового роману атени, про який вони говорили напередодні ввечері, аби видати його під своїм ім’ям. і, якщо що, це буквально перші сторінки книги — не спойлери, лише зав’язка сюжету. і далі ми спостерігаємо саморуйнівну подорож джун у виданні цього роману та подальшій кар’єрі письменниці.

в україномовних відгуках на цю книгу я зустрічала думки про те, що історія перетягує ковдру симпатії то на джун, то на атену і можна забути, хто тут насправді жертва… для мене ж історія була дуже однозначною. це сатира над такими людьми, як джун: заздрісними, заглибленими в жалість над собою, такими, які не можуть визнати — не всі ми будемо блискучими та неймовірно успішними. і це не несправедливість — це нормальний порядок життя. джун справедливо крає себе за власні вчинки та думки, тоді розіграє жертву, тоді вмикає жорстоку самовпевненість — жорстоку, бо зазвичай підживлену токсичним гнівом на інших людей. джун расистка на вкоріненому та нормалізованому рівні: коли вона приїжджає в чайнатаун, то думає про те, що там 100% високий рівень злочинності, тож почуває себе в небезпеці; вона робить безневинні для себе коментарі по типу «ці азіатки завжди стрункі та тендінтні»; вона вважає, що в масовій культурі всі зациклені на різноманітті, тому «різноманітним» авторам простіше у видавничій сфері; вона приміряє історію та культуру азії на себе, фактично видає себе за китаянку, вдягає цю ідентичність як костюм. джун із тих людей, які не будуть писати агресивні твіти із расистськими закликами, але расистка на такому побутовому рівні — не завжди шкідливо, але огидно від того, наскільки це вже увійшло у її свідомість. джун із тих людей, які кажуть «я не расистка, але…».

мені було цікаво читати цю книгу. цікаво, зокрема, тому, що ребекка кван американсько-китайська письмениця, вона така собі атена лю з історичними фентезійними романами на воєнну тематику. однак головна героїня, яка з її пера говорить у книзі від першої особи, як оповідачка, біла американка, яка експлуатує китайську культуру. і за цим цікаво спостерігати — як авторка вживається у її шкіру. джун не карикатурна біла, як ви могли би подумати. це не спроба кван посміятися над своїми умовними хейтерами. як на мене, то це цікавий експеримент. при чому вдалий.

ця книга не належить до моїх улюблених, але й претензій у мене до неї немає. реалістична, смішна у своїй сатирі, цікава сюжетно. не відчувається вимученою і легко читається. ну, окрім того факту, що особисто не співпереживаєш джун, а тому повернутися до читання складно.

обожнюю цю трилогію. просто 10/10!

Чесно кажучи, не дуже хотілось би мати таку подругу, як головна героїня, читаючи книжку взагалі не було відчуття приязні до неї. Історія про письменницю Джуніпер, що мала досить посередню видану книгу, навіть можна сказати, що ніяку. В неї досі жевріли надії про те, що вона напише бестселер і прославиться, але ще більше в ній було заздрощів до інших письменників, яким вдалось написати щось вартісне. Її ж подруга, Атена, також письменниця, написавши першу книгу стала відомою, та отримувала дуже великі гроші за неї, успіх книги просто феноменальний, її навіть хочуть екранізувати, та дуже чекають на наступні її роботи. Але сталось непередбачуване, ця дівчина загинула не довівши до пуття наступну книгу, чернетку якої вона дала почитати Джуніпер прямо перед смертю. І що ж зробить Джуніпер? Буду відверта, я очікувала від цієї книжки більшого. Сюжет мав бути цікавий і неординарний, але, на жаль, так не сталось, ще й кінцівка книжки взагалі ніяка, просто розчарувала... Цікавими в книзі виявились подробиці щодо шляху книжки від моменту написання до появи її на полицях в книгарнях, а також закулісні подробиці видавців та письменників, вплив соціальних мереж та реклами на рейтинги книги. В цілому – тверда 3 з 5 зірок.

При прочитанні я насолоджувалась кожною сторінкою.

Те, як все почалось і до чого прийшло було зовсім не тим, що я очікувала. Перші глави було щось типу: а де фентезі? Де магія? Потім дійшло.
Така важка доля Жинь, як їй довелось вибити собі місце в Сінеґарді, аби тільки не йти заміж, і навіть потім все одно відстоювати свою достойність.

Мені так подобалась дружба Кітая і Жинь, але також і ненависть Неджи і Жинь — відчувалось щось у ній багатообіцяюче.
Особливий біль — це спірлійці. Важка доля Спіру, винищений таким жахливим шляхом, ненависть всього народу, що надає величезну силу крізь роки.

Алтань 💔💔 те, як його зламали і все, що йому довелося пережити.. все це розривало серце.

Жорстокість мугенців та їх вчинки призвели власне до помсти, на яку і заслужили.

Зміни Жинь протягом всієї першої книги були достатньо відчутні. Шукаючи спочатку баланс, вона обрала свій шлях - шлях помсти і сили, яка скоріш за все зітре її. Думаю, після всього, що сталося, важко було б обрати просто сидіти й нічого не робити. Мені дуже шкода, бо Дзян та Жінка так намагалися врятувати її, захистити від розколу душі, від Фенікса, від тих руйнувань, що він принесе їй.

Хоча й зрозуміло, що ці дії надалі вестимуть до складнішої долі ГГ і жорстоких подій, інакше бути не могло.

Геніальна, затягуюча, як опіум, історія. Лишаю прямо в серці.