Ребекка Кван

Про що книга? Про амбіції, талант, обман і ціну слави....а ще про расизм, культурне привласнення і владу соцмереж...ну і моральний вибір, межу між правдою і брехнею...У центрі сюжету Джун — письменниця, яка відчуває себе у тіні слави своєї більш успішної подруги і колеги Атени (та чи подруги насправді?). А потім Атена раптово помирає, а Джун, випадково чи ні, отримує її неопублікований рукопис. І от тут починаються ігри совісті з нездійсненими мріями...🫣

Це щось неймовірне. Книга яка мене знищила, розбила і водночас наповнила. Вся усіяна тригерами, які насправді неочікувано часто відсилають мене до сучасної війни в Україні. До наших реалій та стосунків із країною, що прагне поневолити нас так само як у цій книзі Імперія прагне поневолити інші народи.
Книга-протиріччя. Сповнена описів несправедливості та гніту від імперії, важливих соціальних проблем, страшного життя тих, чиє право на життя всіляко заперечується "тим, у чиїх руках вся влада". Ця історія нагадує читачам про ціну свободи, ціну незалежності. І разом з тим це ода любові до мови. Те, з якою ніжністю, любов'ю авторка описує мови, гру слів — нагадує мені чому обрала для себе саме філологію, змушує любити свою професію ще більше, прагнути пізнати ще більше. Однозначно ця книга, прочитана першою у 2025 році уже стає для мене однією з найкращих. Найкращих не лише за рік, а, напевно, за багато років.

Жовтолика — це роман про реальність. Спочатку це здається історією божевільного, але насправді, кожен зробив би так само на місці Джун)

Протягом усієї книги у мене буквально було відчуття наче мені хтось розповідає цю історію. У мене в голові вже згенерувався чийсь голос який начитує кожен рядок (причому з інтонацією). Повірте мені, це вже ознака гарного написання.

Мені дуже подобаються відкриті кінцівки. Тут, я думаю, саме така (хоча в принципі логічне завершення було). Це наче простір для уяви: шаблон є, безсонні ночі є, тож, будь ласка, ласкаво просимо, придумуйте що було б далі і не забудете цю історію ще довго 😁.
Короче, я обожнюю цю книгу

Цікаво, пізнавально, гарно написано.

Мені набагато більше сподобався «Вавилон», але мені подобається наскільки нестандартні у Кван ідеї)
Книжка викликає дуууже змішані почуття, спочатку читати було важко і не дуже цікаво, бо я не люблю крадіжки, і це для мене трохи дикість. Часто було відчуття дискомфорту та бруду. Ну і весь час питання «Чи засуджую я гг?». Дивно, але мені не хотілося, щоб вона всім зізнавалася, бо це було би вже тупо. Але я думаю, варто було від початку видаватися у співавторстві. А ще мені імпонує, що Ребекка Кван розглядає двосторонній расизм. І мені здається, чи під кінець гг просто зійшла з розуму???

Книга читалась легко. Сподобалась своєю цікавою історією про дівчину, яка після збігу обставин, в тому числі трагічних, стає відомою письменницею, а потім в одну мить стає ізгоєм і падає на саме дно. В книзі описуються проблеми сучасного книговидання (починаючи з проблем пошуку теми сюжету для книги, закінчуючи пошуками інструментів для збільшення продажів), людська заздрість, проблеми з інтелектуальною власністю, вплив соціальних мереж на самооцінку людини, расові питання, і як людина може/не може справитися із життєвими проблемами. Рекомендую до читання.

Якщо ви ще не читали «Вавилон», саме час запланувати читання на осінь🍁

Історичне фентезі, про революцію та колоніальний супротив.
А зброя — це слова в прямому сенсі.
В центрі сюжету четверо друзів, кожен зі своєю складною історією опинились в чудесному (на перший погляд) та найпрестижнішому університеті - Оксфорді. Кожен з них подолав важкий шлях, щоб опинитись там.
Здається вчись, радій життю, але…

Ода письменству як одержимості, крізь яку проглядає відраза авторки до видавничої справи й соцмереж.
Довго обходила Кван (як і Тартт) через її русофілію і зацикленість на Китаї як титульній нації. І так вийшло, що не дарма. Крізь цей текст не доводилося продиратися, але й повертатися до нього зовсім не хотілося. Найчастіше відчуття за читання це крінж.
Мені тут навіть вважалося самолюбування, бо з ким з героїнь себе асоціює Кван — очевидно.
Не знаю як в неї з фентезі, але в іронію вийшло не дуже. Це скоріш текст, що сочиться отрутою до всіх білих людей (точніше до всіх не_азіатів). Сторінки пропитані ненавистю, і це дуже несмачно.
Концентрована жовч, приймати у випадку гострої мізантропії.

Ця книга — моя Римська імперія. Нічого, напевно, так не захопило мене в цьому жанрі, як вона.
В історії багато всього: навчання, історія, лінгвістика, дружба, інтриги, політика. Тут є раби, зрадники, борці за справедливість, мертві і живі. Найголовніший рушій усього - мова. Мова, як завжди, є нашою зброєю. Зараз ми це добре усвідомлюємо.

«Не буває добрих хазяїв, Летті, — продовжив Ентоні. - Без різниці, які вони поблажливі, любʼязні чи скільки грошей вкладають у твою освіту. Хазяїн завжди лишається хазяїном.»

Цитати можна виділяти на кожній сторінці, і всі вони змушують надовго задуматись про сказане.
Яка роль людини в цій системі? Людина — це особистість, якій держава надає чудові можливості й права чи людина - це витратний матеріал, без якого держава просто не існувала б? І що робити, якщо правда настільки жахлива? Як побороти систему і чи це взагалі можливо?

Книга однозначно варта уваги всіх, кого зацікавлять проблеми, порушені у творі. Також може сподобатись, якщо ви цікавитесь філологією або ж любите даркакадемію.

Це останній непрочитаний роман від пані Кван, із виданих в Україні, що стояв на моїх поличках. Однак у моєму книжковому чаті почалися спільночити по цій книзі і нарешті я за неї взялася. Ця книга з'їла усі мої жовті, коричневі та половину помаранчевих стікерів)))) Вона надзвичайно цікава і захоплива! Авторка піднімає проблеми авторського права, гейту в соцмережах, расизму, ксенофобії та квот різномаїття. От здавалося б, що головна героїня ну настільки негативний персонаж, але все одно цікаво. Я і не пам'ятаю, коли я так щиро ненавиділа і так довго якогось героя - а тут моя ненависть трималася до останньої сторінки. З кожною сторінкою мене все більше і більше дивувало, наскільки можна придумати собі паралельну реальність, жити нею і постійно ще жертву із себе вдавати. Може авторка надихалася деякими нашими сусідами? Вони ж постійно страждають та з колін встають)))))

Роман про видавничу справу, плагіат і, звісно, соціум. Тут про спілкування з редакторами та літературними агентами, секрети створення бестселерів, авторські гонорари і хейтерські коментарі. На сторінках ви прочитаєте нові грані моралі та гострі питання расизму.

Ця трилогія - моє перше темне фентезі. Чесно кажучи до раніше навіть не здогадувався про наявність такого жанру.
Це не для кожного.
Деякі уривки описують таку жорстокість, що волосся тремтить на голові.
А ще ця книга про війну, і, як не дивно, я знайшов багато паралелей з війною в Україні. Це була одна з причин, що книга настільки сильно відгукнулася в середині, але далеко не єдина.
В трилогії описаний неймовірно цікавий світ, який стає набагато ширшим і зрозумілішим читачеві з кожним новим розділом.
Головні герої мають дуже цікавий і часом несподіваний розвиток. Симпатія змінюється на осуд і навпаки, а потім знову.
Події в книгах трилогії розвиваються дуже динамічно, хоча в певні моменти начебто зависають у часі і просторі, але тільки для того, щоб в самий неочікуваний момент знову стрімголов нестися вперед.
Дуже раджу. 10/10