Ребекка Кван

«Жовтолика» Ребекки Кван є дуже важливими літературним взірцем, який неймовірно вдало окреслює реалії сьогодення. Починаючи від лейтмотиву расизму, і, завершуючи зображення культури кенселінгу, твір підіймає важливі питання, де складно відчути межу, де расизм, а де - божевілля.

Очевидно, що вчинок головної персонажки не є виправданим, як би вона не намагалася себе в цьому переконати. Проте що саме можна вважати культурною апропріацією загалом? Так, описані проблеми пов’язані з китайськими робітниками не є частиною її етнічної ідентичности, проте ж описала їх письменниця китайського походження. Зрозуміло, що привласнення як таке відбулося, і Джун – це класичний випадок культурної апропріації, але на якість художньої репрезентації згаданих менших це ж не вплинуло (оскільки текст не її)

Чи окей було б, скажімо, корінному мексиканцю, який прожив більшість свого свідомого життя у Китаї і є залюблений в історію країни, висвітлити цю тему? Звичайно, конотація культурної апропріації є чітко окресленою, проте змінюючи контекст, змінюється і сприйняття.

Дуже чітко описано сучасну інформаційну бульбашку і теорію кенселінгу. Соцмережі (особливо такі, як твіттер чи реддіт) це своєрідні інформаційні бульдозери, які засипають брудом і ніколи не видихаються. Представлено різні точки зору, і показовою є комунікація Джун з подругами, які підтримували її протягом всього становлення, проте зникли, коли відчули загрозу.

Сподобалась відкрита кінцівка, описи видавничих перипетій, і - ОБЕРЕЖНО СПОЙЛЕР - рішення Джун не покладати рук і вести оманливий письменницький спосіб життя навіть тоді, коли здається, що майже все зруйновано.

Динамічно, повчально, іронічно!

Для мене це один з найкращих романів прочитанних за останні роки.
Вперше я прочитала “Жовтолику” Реьекки Кван і лише після цього вирішила прочитати “Вавилон”, такі суперечливі відгуки я читатала.

Читаючи роман я відчувала як авторці болить історія її народу. З її сторони досить сміливо зачіпати тему колоніалізму. Тему, яку більшість країн обходить десятою стороною або просто уникають. Мовляв “так було, але давно”. Вибачатись ніхто і не думав.

Друга ключова тема роману- філолологія. Хоча за освітою я не філолог, але прониклась важливістю цієї науки. Її чарівністю. Ребекква Кван буквально закохана в словах і це відчувається в кожному слові.
Ребекка Кван - майстер слова.

5 книга авторки – 2 невдача. Після трилогії "Макова війна" це знов не те, від чого я в захваті. Мені продовжує подобатись як пише Кван, але, мабуть, я надто дурашка для того що вона пише. Це глибока і дуже розумна книга. Кількість слів, які я оминала достатньо велика, а ось сама тема, яка підіймається доволі важлива, але мені вона не близька.

Назва для книги чудова. Вона ідеально передає сенс усього написаного. І атмосфера Dark Academia тут передана максимально точно.

Роберт, Рамі, Віктуар та Летті. Чотири студенти, друга та рідних людей один одному. Їх навчальний процес це звичайно важка версія навчання. Я згадувала своє і це здається було на мільйон відсотків легше, ніж в них. Але вони як бійці спеціального підрозділу. Їх накачували потрібними знаннями і інформацією, але давали нуль знань з якихось життєвих наук. Вони усі такі різнопланові, але всі незадоволені своїм життям. Бідолашні студенти, які нічого не потребують, але усім незадоволені.

Навчання цієї четвірки у Вавилоні припало на цікаві історичні роки. Припинення рабства, опіумна лихоманка, становлення на престол королеви Вікторії і тд. Проведена була колосальна робота вивчення і дослідження задля цієї книги і це відчувається.

Сам сюжет доволі трагічний та сумний. А персонажі для мене були прісні та непостійні. Роберт і Рамі, все ж таки я так і не зрозуміла було щось між ними більше за дружбу чи ні. І хоч Летті зобразили максимально негативним персонажем я розумію її дії і вчинки. Не підтримую, але розумію. Вони мали все, що могли, але цього було замало. Боротьба за справедливість варта того чи все ж таки ні? Мабуть, з якої сторони дивитись. Роберт обожнював своє життя і місце яке стало йому домом, але те як він себе занапастив, так і не дало розуміння зробив він це для своєї совісті, задля свого брати, просто помститися чи домогтись справедливості? Вони усі зробили свій вибір, а ось правильний він був чи ні, вже не нам вирішувати.

Неймовірно сподобалась! Не очікувала, що взагалі зможу її дочитати, бо попередню дарк академію я закинула до 100 сторінки, а тут читала в такому захваті! Не виключаю, що книжка просто сильно потрапила в настрій, але її атмосфера навчання, осені, Лондону мене прямо захопила!)

“Жовтолика” - сама обговрювана книга літа 2024 року.

І справді, є про що поговорити.

Американська авторка, азійського походження, в своєму романі запрошує читачів у світ книговидання та письмьенників.

Кожен читач знайде в романі ту проьблему, яка йому більше відгукнеться: расова дискримінація, заздрість, авторські права, конкуренція, віра в себе… продовжувати можна довго.

Ребекка Кван чудова оповідачка. Беручи товстий пласт проблем змогла яскраво відобразити кожен з них, роблячи це не нудно та без моралізаторства. Читач змушений сам вирішувати за чій стороні правда. Саме тому роман чудовий для книжковий клубів.

"Республіка Дракона" Р. Кван
Скажу чесно, після першої частини мені було страшно читати продовження.
Страшно. Але цікавість щодо подальшої долі Жинь та всіх її друзів була більша і, неочікувано, друга частина далась мені значно легше за попередню.
В цій книзі все ще є жорстокість, але шоку вона вже не викликає, тож читання емоційно мене не виснажувало.
Як це часто буває в трилогіях, друга частина розширяє бачення світу. Цике хочуть помститися Імператриці і тому шукають собі союзників. На арену вийшли не тільки ті про кого згадували в першій книзі, але й цілком нові герої, у яких були свої плани.
Ця частина була дуже стрімкою. Бо в ній стрімко укладалися союзи і так само стрімко вони розпадалися, стрімко назріла нова війна і стрімко відбулася вирішальна битва. Взаємодія між героями тримала мою увагу, адже авторка створила персонажів за якими цікаво спостерігати. І, звичайно ж, в цій книзі були втрати які зробили боляче.
Як підсумок скажу, що по емоціям ця книга була простішою ніж перша, але мені все ще імпонує те, як пише авторка і як вона розвиває героїв та світ.
Я все ще думаю що ця історія не для всіх, але якщо ви не надто вразливі, то спробуйте пройти шлях Жінь.

Після читання "Макової війни" у мене в голові лунало лише одне питання: якого біса я так довго відкладала цю історію?!
Нє, ну якщо були цілком відвертою, то це питання лунало під акомпонимент мавпи яка гупає тарілками, бо я трошки офігіла від подій, але ж це було шикарно🔥.
"Макова війна" починається з історії Жинь яка складає екзамен щоб вступити до академії, бо це єдиний шанс для дівчини-сироти уникнути небажаного весілля зі стариганем, якого їй обрали опікуни. А далі починається те, що я так люблю в фентезі: складне навчання, перша дружба та перша ненависть, таємниці світу і складний моральний вибір перед яким опиняється наша героїня.
Але якщо ви подумали, що вся перша книга трилогії присвячена навчанню, то це не так, адже на нас чекає viйнa... 😖. В інших відгуках я бачила, що книга шокує відвертими та жорстокими подробицями воєнних дій і до 21 розділу мені було незрозуміло, що ж там так вразило інших. А потім я півтори години їхала в маршрутці і в моїй голові гепала тарілками та сама мавпа... Той звук не зник до самого фіналу книги.
Зараз я навіть не пригадаю яка книга по жорстокості може затьмарити "Макову війну", але незважаючи на це мені було надзвичайно цікаво спостерігати за становленням Жинь, за тим як вона спочатку намагається осягнути свої сили, а потім віддає їм всю себе.
Східна культура ніколи не була сферою моїх інтересів, тому я вирішила не заглиблюватися в китайсько-японські війни на яких заснований сюжет історії і просто поринула у вигаданий світ. Так простіше, бо абстрагуєшся від жорстокої дійсності.
Зазвичай в кінці я раджу (або не раджу) прочитану книгу, але зараз я на роздоріжжі, бо книга на 100% варта уваги, але тільки якщо ви готові до жорстокості.

Хлопчик, з невимовним китайським ім’ям котре ми так і не дізнаємось,помирає від холери поруч зі своєю вже загиблою матір’ю. Його знаходить англійський аристократ, лікує за допомогою магічної срібної пластини, і відвозить з Китаю до себе в Англію, щоб дати йому навчання і зробити з нього справжнього англійця який має поступити до Оксфорда а саме на факультет перекладачів у Вавилон де його знатимуть як Робіна Свіфта.

А потім хлопчик знаходить друзів. А потім секретну спілку Гермес. А потім справжню ціль свого перебування у Вавилоні.
.
Важко писати відгуки на те,що щиро полюбилось. Адже словами неможливо передати те,що я відчула у процесі читання і по закінченні. Та я спробую.
.
Уявіть що маленький птах,якому лишилося жити недовго, отримує шанс від долі але рятують його великі кровожерливі падальники. І от живе він в золотій клітці, разом з ними,і намагається підлаштовуватися під їх умови.Та потім, бачить що клітка то золота,а навкруги лише трупи і смітники.
.
Навряд мені вдалося пояснити так само гарно,як авторка управляє своєю мовою. Вся книга просочена гарними словами,філософськими роздумами котрі нескінченно мені не заважали і не зводили в нудьгу,що є рідкістю.
.
Основні персонажі-четверо друзів. Геть різних ззовні і при цьому дуже схожих. Хтось з відкритим серцем хтось з гнильцою яка простежується протягом всієї книги. Я полюбила кожного.

Особливо Рамі.
.
Ця книга в собі містить тисячі сенсів і піднімає не менше проблематик від класової боротьби до расизму.

Вавилон- це про дружбу,розвиток,пізнання себе і світу.

Про розчарування і зачарування.

Про життя «попри» і «завдяки».

Про гарні обгортки і гниле нутро.

Про хлопчиків-китайця і індуса. І дівчат- кольорову і білу.
.
Я не згадаю ніяку історію,за останній час,яка мене на стільки поглинула.

І не знаю чи скоро знайду ще подібну.

Та і не хочу шукати.

Цікаво було почитати про те, який шлях проходить книга. Сам сюжет головної героїні не дуже сподобався. Книга запала в мозок, через обкладинку

Закінчила я першу частину з ось таким обличчям 😳 і мені дівчата казали, що далі буде краще! А я кричала: «куди бляха ще краще»?! Макова війна просто бездоганна!
⠀
Друга і третя частини - ось тут я вже розуміла, що мені не вистачає людської мови, щоб описати всі свої емоції і відчуття! Вони досконалі для мене! Дійсно з кожною частиною було все краще і краще🫠
⠀
Ця історія жорстока, кривава, зла! Проте ідеальна!
⠀
Мені так болить серце за Жинь💔 Як же все несправедливо! І тому ридала і ридала…
⠀
Кітай і Неджа. Хлопчики мої. Обіймати і обіймати 💔
⠀
Я помирала мільйон разів, читаючи! І мільйон разів поверталась до життя! Ця історія вивертали мої нутрощі і мені здавалось, що всі ці емоції ніяка адекватна людина не витримає. І я не помилилась. Бо адекватна точно не витримає.
⠀
Це була дуже важка подорож, але ж яка необхідна саме мені!
⠀
БУДЬ ЛАСКА, ПРОЧИТАЙТЕ ЦЮ ТРИЛОГІЮ🙏🏻
⠀
В улюблені! В найкраще року і найкраще прочитане за все життя!!!!

Це було моє перше знайомство із авторкою і воно вийшло напрочуд вдалим.
⠀
Першу половину книжки я ковтала сторінку за сторінкою, слово за словом. Нова ідея, чудова реалізація, яскраві персонажі і важливі підняті теми.
⠀
Тут ми закохуємося у Лондон, Оксфорд і чотирьох друзів, які починають своє навчання у Вавилоні.
⠀
А з другої половини починаються потрясіння за потрясінням. Авторка розкриває такі теми, як расизм, колоніалізм, панування англійців, капіталізм та сексизм.
⠀
І тут вже доводиться страждати і читачам.
⠀
Фентезі складова тут тільки для завʼязки і логічного завершення історії. І мені цього було замало (і це напевно єдиний мінус).
⠀
Книжка вийшла дуже важкою (це точно читання не на декілька вечорів), але в той же час сильною, драматичною і важливою.
⠀
Твір мені дуже нагадав Таємну історію Тартт за стилем і Останню Імперію Сандерсона за ідею з металом. Я все читання поверталась до цих двох улюблених творів❤️
⠀
Звичайно ж раджу і дякую видавництву за фантастичне оформлення❤️

– То де ж нам шукати швачку-гітаристку?
– Давай спробуємо в школі швачок-гітаристок.

Цей діалог з французької комедії «Мільйон років до нашої ери» згадався мені ще на етапі читання анотації «Вавилону». Адже головні герої Ребекки Кван прибувають до Оксофордського університету вивчати одночасно іноземні мови та... сріблярство.

І це перше, що інтригує в романі. Бо на відміну від тієї ж «Макової війни», де герої гамселять одне одного звичайними мечами, тут авторка вводить абсолютно нову фентезійну сутність – срібні злитки, які за допомогою перекладних пар (однакових слів з двох різних мов) набувають магічних властивостей та можуть прискорювати диліжанси, робити рушниці влучнішими, парові двигуни економнішими, можуть навіть вбивати людей. Тож вавилонський Оксфорд – це така собі школа магії, де замість чарівних паличок і заклинань філологи-сріблярі творять дійсно величні речі. І що глибинніші твої мовні пізнання, то могутніші злитки ти зможеш накрафтити. Але якою ціною...

Колись мені здалося, що «Макова війна» дещо схожа на поттеріану. Так от «Вавилон» на неї схожий набагато більше. А ще він значно менш криваво-шокуючий. Тож якщо деталізовані описи вирізаних ворогом міст не для вас, раджу почати відкривати фентезійний світ Ребекки Кван з «Вавилону». Якщо ж такими сценами вас вже не злякати, то макова трилогія особисто мені все ж сподобалась більше.

«Вавилон» точно не нудний, не затягнутий, не прісний. Але присутні деякі прояви наївності, а ще місцями виникають питання типу: «Чому їм одразу було не полетіти до Мордору на орлах?». Тому «Вавилону» 7/10.