Ребекка Кван

11/10 ⭐️

Перша частина мені дуже сподобалась. Єдине що було важно, так це багато персонажів, місць, богів, тому нотаточки наше все :)
Книга має 3 частини, і вона потрохи напружує з прочитанням кожної. Спочатку Жинь робить усе можливе, щоб потрапити в Академію. Потім там вона дізнається більше історії (кривавої в тому числі) своєї країни, бореться з труднощами, шукає себе. В другій частині починається війна і все вже не так яскраво, але описано чудово. Ми знайомимося з новими персонажами, бачимо як загін Жинь робить усе можливе з обмеженими ресурсами, щоб виграти війну. А третя частина це біль. Великий біль. Читаючи, я проводила аналогії з війною в Україні. Коли ти читаєш про війну, живучи в країні, яка воює, все відчувається інакше.

В цій історії авторка описала дуже цікавий світоустрій, сильних та захоплючих персонажів (для мене головна героїня поки що більше схиляється до антагоністки, вона точно на шляху до цього), історія країни та війна, навіть не просто війни, а геноциду (на скільки я знаю, авторка була натхнена реальної історією та Японсько-китайською війною), стратегії битв, шаманізм. Описані сцени насильства дуже реальні, я сиділа заціпеніла. Все описано дуже детально та так реально, що я легко могла собі все уявити.

Я точно буду читати цю серію далі, але зроблю невеличку паузу, щоб підготуватися морально.

"Війна не визначає хто правий. Війна визначає, хто лишається"

"Діти перестають бути дітьми, коли ім у руки вкладають меч
Коли їх навчають битися на війні, а потім озброюють і кидають на передову, вони вже не діти. Вони солдати."

"Ось чому ми сильні. Ми черпаємо свою силу зі століть і століть незабутої несправедливості. Наше завдання, єдина причина нашого існування - надати цим смертям значення."

"мова – такий самий ресурс, як золото чи срібло. люди воюють і помирають за граматики".

я очікувала нудного і повільного читання, але була приємно здивована❤️‍🔥 «Вавилон» виявився дуже сильною історією з потужними змістами, які не можуть не відгукнутися українцям, адже тема імперської пригнобленості знайома нам не гірше за згадані в романі Китай чи Індію. це дійсно глибокий роман, який розкриває дуже багато важливих і болючих тем, які, на жаль, все ще актуальні і зараз: імперіалізм, експлуатація ресурсів колоній, дискримінація і расизм, класова і гендерна нерівність, проблема належності та національної ідентифікації і, звісно ж, мовне питання.

альтернативна історія, Англії ХІХ століття. сюжет зосереджений навколо Робіна Свіфта, сироти з Кантону, якого забирає до Британії професор Ловелл, аби хлопчик міг потрапити до найпрестижнішого у світі Королівського інституту перекладу – Вавилону. тут навчають не просто перекладу, а магії, створеної через словесні пари на срібних зливках. чим краще розуміння етимології, тим сильніша магія. саме завдяки цим зливкам Британія процвітає – буквально все тримається на цьому магічному сріблі від укріплення споруд до могутнього флоту і непереможної армії. саме тому перекладачі-носії мови такі цінні. саме тому такий цінний Робін.

і те, що починається як захопливе дарк-академі навчання перекладачів-чарівників, перетворюється на глобальне протистояння імперії з інтригами, змовами, підпільними організаціями і, зрештою, революційним опором.

мені сподобалося, як авторка змалювала різні погляди серед четвірки головних героїв. примітно, що з них троє є представниками колоній і лише одна – корінна представниця Британської імперії. було цікаво спостерігати, як вони обстоюють свої погляди на політику імперії, їх мотивації, їх думки. до чого, зрештою, призвела їх дружба і хто з якими переконаннями залишився?

фінал залишає по собі сильне відчуття зневіри, проте якби він був інакшим, виглядав би дуже нереалістично. однозначно рекомендую для неспішного осіннього читання в похмуру погоду, озброюйтеся стікерами, відкрийтеся книзі не тільки як фентезі-історії, а як дзеркалу нашого сьогодення, тоді вона надовго залишиться в серці ❤️‍🩹🍂

Книга цікава, легко читалась, було цікаво спостерігати за головною героїнею, хоч вона із сірою мораллю, але, як на мене, фінал вийшов доволі життєствердним, а я таке люблю

Зрада, амбіції, обман, жадоба, мораль… Всі ці слова описують дії які вчиняла Джун, головна героїня, чи дії які вчиняли по відношенню до неї.
Отже, Ребекка Кван у романі Yellowface пропонує читачеві надзвичайно гостру та провокаційну розповідь. Підняті теми оголюють темні сторони сучасної літературної індустрії: питання привласнення культурної ідентичності, расової нерівності та авторського права. Наприклад, коли Джун вкрала чернетку Атени, то не відчувала провини і навіть не задумувалася над наслідками. Цитата: «Я знаю, ви мені не повірите, але не було жодної миті, коли я думала б: «Я заберу рукопис і привласню його».... Ні, серйозно, це видавалося природним, мовби це моє покликання, мовби так судилося».
Під час прочитання я прям відчувала всією душею як Джун ненавиділа Атену, а точніше як Джун ненавиділа ту котрою так і не змогла стати, хоча й прикладала для результату зусиль. Не можу сказати, що ніколи не відчувала заздрощів до людини, а особливо до «ідеальної на зовнішність матусі 5 дітей з бізнесом, який в місяць приносить 100000 доларів» в Інстаграмі. Тому класно, що авторка щиро і відверто прописує їхні стосунки. Думаю і сама Ребекка мала це поганюче відчуття недо-, тому так майстерно впоралася із завданням. Далі ми будемо дізнаватися, що й ця неймовірно успішна Атена не є «святою».
Безсумнівно, Yellowface — це не просто історія про літературний плагіат. Це глибокий аналіз теми расизму/псевдо толерантності, привілеїв, експлуатації чужої культури/експлуатація чужих історій, та токсичної конкуренції. Кван влучно висвітлює проблему "перформативної інклюзивності" та того, як деякі автори чи видавці маніпулюють ідентичністю заради прибутку. Наприклад мені прям дуже запамʼяталася цитата: В оригінальній чернетці кілька робітників накладають на себе руки через нестерпне ставлення британців, а один чоловік вішається в капітанському бліндажі. Знайшовши тіло, капітан каже перекладачеві наказати іншим робітникам вішатися в своїх бліндажах, якщо вже їм так корить це зробити, бо «у своїх ми безладу не любимо». Вочевидь, цю сцену Атена змалювала з історичних записів, бо в рукописі була примітка на полях: «КОМЕНТАР З ПОСИЛАННЯМ. ТАКОГО НАВМИСНО НЕ ВИГАДАЄШ. ГОСПОДИ». Це потужна сцена, і я відчула справжній жах, коли читала її вперше. Але Данієлла вважає, що це перебір. «Розумію, що вони військові й можуть бути грубими, але цей епізод скидається на трагічну порнографію, — коментує вона. — Вирізаємо для розвитку сюжету?»
Окрім того, роман написаний у легкому сатиричному стилі.
Для мене Джун — персонаж, який одночасно викликає огиду та співчуття, адже читач бачить, як глибоко вона загрузла у власних страхах і амбіціях. І я не розумію її вчинків, бо ми ж люди і в кожного є свої думки та упередження, але навіщо буквально «грабувати трупа»?

Я давно планувала прочитати якийсь із творів Ребекки Кван, адже на більшість її книг неоднозначні відгуки, а я таке люблю, таке ми беремо 😅

Отож, сюжет в нас крутиться навколо крадіжки рукопису Атени, і створення своєї письменницької кар'єри Джуніпер на її основі.

Головна героїня — приклад людини із сірою мораллю і з кожним новим розділом вона "сірішала". Її не мучила совість, що вона так повелась із рукописом іншої письменниці, не назву її подругою, адже дружби між дівчатами як такої не було. Видавши роботу Атени за свою, Джуніпер гнула свою лінію фактично до останнього моменту, що мені й подобалось у ній, якщо брешеш, то бреши до кінця. Головна героїня вдало маніпулювала своїм оточенням, ріднею, мамою Атени, працівниками видавництва та книжковою спільнотою, очевидно, що героїня справді розумна. На мою думку, одержиме захоплення спадщиною подруги та заздрість до її здобутків знищила талант дівчини, адже я впевнена, що самотужки вона б теж досягнула висот.

Сам твір базується на книговидавничій справі і розповідає нам інсайти з цієї кухні. Ми дізнаємося як книги стають бестселерами, з чим стикаються автори в повсякденному житті. Тут підіймаються теми крадіжки інтелектуальної власности, расизму, булінгу, самотности, тривожних розладів. Джуніпер стає жертвою булінгу, а також расизму, бо припустімо, що вона таки сама написала твір, а її критикують за те, що вона не жовта. Така поведінка користувачів мереж неприпустима.

Сюжет був цікавим мені до сторінки 160, адже далі повторилася та ж сама ситуація, і книгу це не рухало. В той же момент, мені б хотілося розкриття щоденників Атени і її взаємостосунків із матір'ю, адже та поводилася вкрай дивно. Кінцівка також була занадто короткою. Авторка перетворила дівчину, яка обманювала роками своїх роботодавців, на божевільну, яку повірила, що мертві воскресають. Це було очевидним, що її доводять до такого стану, щоб вивести на чисту воду. Саме тому я ставлю книзі 4/5, адже вона була цікавою, проте в той же час мені не вистачило висвітлення певних моментів. Однозначно раджу для прочитання майбутнім письменникам 😊

«Найкращі плани лишаються таємницею аж до виконання. Схований ніж ріже глибше».

Як мені сподобалась друга частина, й як розчарувала третя... Поки що «Полум'яний бог» — це найгірша книга цього року, але про це дещо пізніше.

ПОПЕРЕДЖАЮ, Є СПОЙЛЕРИ ДО ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ КНИГ ТРИЛОГІЇ!

Муґенці знову виходять на поле бою. Як? Жинь у першій книжці знищила не весь народ лукоподібного острову: частина залишилася на континенті, й та частина хоче помсти та відплати. Окрім них, на Жинь та Південну коаліцію на чолі з воєначальником провінції Мавпа давить ще новостворена Республіка з Їнем Вейсжою й його союзниками Західних держав. Жинь, Кітай та коаліція знає, що їм не вистачає сил та ресурсів, через що вони звертаються за допомогою до різних неочікуваних людей: це й бандити, й шамани, а хтось взагалі звернувся до самої Республіки, гадаючи, що якщо вони здадуть Жинь та її поплічників, то їм нічого не буде. Чи переможе Жинь зі своїми союзниками та її богом вогню Феніксом? Чи її ще більше очікує зрад та невдач у веденні війни з реально сильними противниками?

НЕЗНАЧНІ СПОЙЛЕРИ ДО ТРЕТЬОЇ ЧАСТИНИ!
У цій частині Жинь стає реально божевільною та нещадною. Наскільки? Настільки, що її дії перестають мати хоч якийсь сенс та крихту раціональності. Вона нікого не слухає, вважає, що тільки вона права у всьому. Але ж це не так... Цим вона у першу чергу й почала мене бісити. Та настільки бісити, що я книгу хотіла просто викинути з вікна декілька разів. Ті, хто не читав цю книгу, тримайтеся, бо я більш ніж впевнена, що й у вас таке ж саме буде відчуття до Жинь.

СПОЙЛЕРИ ДО ТРЕТЬОЇ ЧАСТИНИ!
Читаючи цю частину у мене з'явилося просто дофіга питань щодо сюжету й героїв. Наприклад: що ж сталося з братом Жинь Кесеґі, який був ув'язнений в Арлоні? Чому після захоплення міста, вона не пішла його шукати? Жинь ж так сильно хвилювалася за нього... А що щодо Тріади? Дуже мало інформації про неї, через що й питань багато. А ще, як такі сильні шамани могли так просто вмерти? Чому пророцтво не спрацювало? Що за сюжетні дири бляха муха... Й таких моментів просто нереально дофіга. Зазвичай у фінальній книжці закриваються усі або хоча б більшість питань, а тут навпаки. Особисто для мене це мінус.

«Гнів і скорбота — дуже різні почуття. Гнів давав їй силу спалювати цілі країни. Скорбота лише виснажувала».

З цієї частини я зрозуміла, чого усі полюбляють цю трилогію. Це було круто, захопливо та незвично! А про спектр моїх емоції я мовчу, бо тут було усе: від сміху й до ревіння від кількості скла.

ПОПЕРЕДЖАЮ, ДАЛІ Є СПОЙЛЕРИ ДО ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ!

Закінчилася Третя Макова війна. Тепер у Цике з командиркою Жинь є нова ціль — вбити Імператрицю Нікані Дадзі, яка насправді підставила свою державу безліч разів у війнах.

Жинь вчиться контролювати свою силу, свій вогонь та свого бога полум’я Фенікса, який у свою чергу не дає дівчині спокійно жити, показуючи спірлійці біль, страх та страждання її народу та, як дивно, народу муґенців, країну яких та знищила за секунди. Дівчина бачить лише один вихід з цього — приймати увесь час опіум, вбиваючи саму себе з плином часу.

Неочікувано з’являються товариші минулого життя. Старі та нові друзі за допомогою Цике хочуть не тільки вбити Імператрицю, а й знищити владу та її систему, аби зростити нову демократичну державу.

Та чи вийде у них усіх піти проти Дадзі? Чи може все ж таки не вона ворог для Жинь та її команди?

В цій книжці вас очікують зради від тих, від кого не чекав; переосмислення хто є ким; біль та скло... Так що готуйтеся до читання.

«Війна — не гра, в якій б’єшся за честь і шану, де майстри вбережуть тебе від серйозних травм.
Війна — це жахіття».

Так, я людина, яка постійно читає фентезі, досі не доходила до вже усім популярної трилогії «Макова війна». А тому цей час настав, й ось маємо відгук на першу частину!

Ребекка Кван — авторка циклу — взяла за основу реальні війни та події, які відбувалися в країнах Азії, у тому ж числі Китаю, й вписала це у фентезійний світ, який населений майстрами бойових мистецтв, філософами-генералами і богами.

Жинь — смуглява дівчинка-сирота з маленької провінції, де основне заняття — це фермерство та незаконна торгівля опіума. Хтось би не мріяв про великі успіхи в такому колі людей, але Жинь не з таких. Вона обирає шлях воїтельки, бо краще бути нею, ніж жінкою якогось старигана. Після складання екзамену на вступ до воєнної академії, минуле життя Жинь закінчується. Розпочинаються складні, а інакше й не скажеш, будні навчання в академії. Можливо не все б так й було б важко, якби не один нюанс: вона з незаможної сім’ї, вона не має родичів з вищого класу країни. Через булинг, знущання та зневіру Жинь пробирається до найкращої учениці закладу. В усьому оточенні її підтримують лише дві людини: Кітай — друг, та Дзянь — вчитель віри та шаманізму, до якого сама Жинь схильна. Все більш-менш налагоджується, але в один момент розпочинається те, до чого учні академії так довго вчилися: розпочинається нова війна з Федерацією. Чи виживуть учні у війні, чи виживе Жинь, коли знає, що бог вогню Фенікс має свої плани на дівчину?

Знаєте, я хоч й прожила в окупації, бачила звірства від іншої реальної федерації, але деякі моменти у книжці ввели мене у якусь паніку та страх. А я гадала, що готова вже до будь-чого, але ні. Тому я не раджу усім цю книгу, бо ви можете бути просто не готові до того, що там написано. Максимально важко на душі після прочитаного.

Це найкраще що я читала в цьому році. Так історія жорстока як і наше сьогодення, але майстерності пера Ребекки Кван - аплодую стоячи. Дуже багато паралелей можна провести з сучасністю.

Спочатку ця книга атакувала мене зусібіч, мовляв, її треба неодмінно купити чи принаймні прочитати. Потім пішли негативні відгуки. Але, зважаючи, що там про мови, я хотіла її прочитати, що і зробила. Враження? Вони такі складні, бо було одночасно цікаво, нудно, засипательно, зрозуміло і не зрозуміло

Отже, про що книга, я думаю, ви вже начулися: про мови, їх вплив на життя, панування через мову, англійську експансію в усьому світі та людей,які хотіли цьому протистояти.

"Професори люблять вдавати, що вежа - це прихисток чистого знання, що вона вище за земні проблеми бізнесу й комерції, але це не так. Вавилон нерозривно переплетений з бізнесом колоніалізму. Він і є цим бізнесом."

Головним героєм є хлопчик англійсько-китайського походження, якого привезли до Англії. Його нібито благодійник надав дитині можливість навчатися мов, щоб пізніше вчитися в Оксфорді. Так і сталося. А вже в цьому студентському містечку він зустрів друзів - мусульманина з Індії та двох дівчат з не менш складними долями. Але не лише їх, але й свого родича по... батьку.

То ж, якщо ви захочете прочитати цю книгу, набирайтеся витримки, щоб пролазити через нетрі мовних особливостей (сподобалося), фантастичного світу (його було замало), людські сили та слабкості (тут достатньо). Отже, усе було б норм, якби цей опус був принаймні на третину меншим і не таким тотально сумним.

Не буду відмовляти від читання, якщо ви готові на майже 600 сторінок сумного, а потім і трагічного, фентезі з мовознавчим аспектом.

Існує думка, що захоплення книгою залежить від того, наскільки читачу імпонує головний герой. Зізнаюсь, маю з десяток книг, які полишила, бо не сприймала персонажів і не вірила їм.
«Жовтолика» — виняток.

Сюжет занурює в літературний світ Америки, де нереалізована письменниця краде роман померлої подруги й видає його під своїм іменем. Історія містить інтригу та кілька неочікуваних поворотів, але для мене цього виявилося недостатньо, щоб втримати зацікавленість до останньої сторінки. Не банальний задум, головна героїня, яка максимально дратує, але дивує своєю іронією, та цікава презентація комунікацій письменника з агентами й видавництвами. Авторка наголошує на силі соціальних мереж і технологій, які здатні як подарувати популярність і славу, так і безжально забрати їх одномоментно.

Для мене це книга про самореалізацію, вміння домовлятися з собою, впевненість у своїх силах і, найголовніше, про совість.
Питання расизму, які постають у книзі, змушують замислитися над власним стереотипним мисленням.

Мої очікування від твору збіглись з реальними враженнями після читання. Захоплює та надихає стиль написання, вміння побудувати сюжетну лінію й поступово розкрити образ героїв, нанизуючи їхні бачення, цінності та результати поведінки з кожною
главою.

Цей твір для мене своєрідний і вартий уваги. Якщо любите сучасні історії з детективною лінією, запрошую до читання.

Я придбала “Жовтолика” з великим інтересом, адже після захоплюючої “Макової війни” мені припав до душі стиль Ребекки Кван, і тепер збираю всі її книги.
Мені дуже подобається це оформлення — яскрава обкладинка та кольоровий зріз.

Хоча тематика письменства, видавництва й внутрішніх конфліктів авторів мене зазвичай не цікавить, але цей роман я прочитала буквально на одному подиху. У книзі підіймаються важливі теми расизму, слави, заздрості, честі й амбіцій. Від початку я відчувала неприязнь до головної героїні Джун, яка готова піти на все заради слави, проте далі сюжет настільки захоплює, що я навіть почала їй співчувати. Відкритий фінал залишив чимало запитань і дозволив мені поміркувати над тим, як могла б розвиватися історія далі.

З мінусів можу зазначити згадки “Лоліти” та “Анни Кареніної”, а також велику кількість назв англомовних видавництв, ресторанів та кафе — на мій погляд, таких відсилань було трохи забагато.

Рекомендую її, особливо тим, хто цікавиться світом літератури та видавництва, а також питаннями моральності й ціною успіху.