Рамю Шарль

Події в книзі відбуваються у невеликому селі в Альпах, де земля виснажена, тому худобі нема де пастися. Голова села вирішує піднятися на високогірну рівнину, де соковита трава й цілюще повітря. Проте, є одне але. Двадцять років тому там сталося дещо, чого селяни, особливо старше покоління, панічно бояться й оминають цю місцевість десятою дорогою. Саме старші люди проти того, щоб знову туди повертатися, молодь же надто безпечна. І ось, коли пастухи з коровами таки сходять на вершину, двадцятирічна історія повторюється.

Автор намагається дослідити природу страху, як він зароджується, що його живить, як поширюється спочатку на одну людину, потім на другу, третю й, врешті, охоплює всіх.

Для мене це дуже дивна, специфічна, повільна, похмура книжка, хоча й читається легко і швидко. У автора особлива оповідна техніка, яка мала б нагадувати кіномову, але оці постійні повтори одного й того самого, дещо примітивні діалоги мене дратували. Тут про якийсь масовий психоз селян, підживлений страхом і усі вони знають, чого саме бояться, але автор нам цього так і не скаже, тож читач має собі лише здогадуватися. Мене це особливо дратувало, хотілося конкретики. Раз чи два було якесь моторошне відчуття чогось невідворотно страшного, але це й усе.

Ця книжка не для всіх, тому не можу рекомендувати.

Дізнався про цю книгу з телеграм-каналу “Непозбувний Книгочитун”. Зачепило що це швейцарська література, та ще й франкомовного регіону. Для мене це просто дивина:) Також, доволі нестандартна історія, відзначалась також форма подання.

І я з цим повністю згоден - цей роман щось дуже позажанорове та унікальне.

По-перше тема - ну хто в Україні знає як відбувавася процес годування та відправки на пастбища корів у першій половині 20 століття у Швейцарії? А тут покроково і докладно все написано.

Друге - сам сюжет. Є територія в горах, яка ідеальна для пасовища, але багато років тому, стались жахливі події, після яких туди ніхто не ногою. Але так як пройшло вже чимало часу, то знову з’явилися бажаючі. Вони юдуть у гори і знову трапляється халепа, як і в минулий раз. Але страх настільки паралізує людей що вони відмовлються діяти розумно.

Також я би виділив як підтему - жадібність. Тому що хазяїн шале, попри всі попередження, попри всі застороги все одно повів людей і тварин у ті місця. Ну треб ж заробити. Як би ти не відносився до забобонів, але є факт - люди постраждали через якісь причини, які так і не з’ясували. Тому було доволі не розумно вести людей, у місце де вони можуть померти, бо тобі просто захотілось заробити.

Скажу одразу, книга не дуже динамічна та жвава. Але є можливість насолодитися чудовими описами пейзажів Альп та доєднатися до побутового життя маленького швейцарського містечка.

Після цієї "Великого страху у горах" я цілковито впевнилася, що мені не подобається темний ескапізм. Протягом усього читання я відчувала неприємну напругу і хотіла швидше закінчити книгу. А це ніколи не було тим, до чого прагнула б. Хоча історія справді хороша і незвична!

Автор досліджує вплив страху на людей та спільноту загалом. Герої в цій книзі очікувано знаходяться під впливом проблем та випробувань. Книга має атмосферу ізоляції, гір, підозри та самого страху.

Рекомендую читати цю книгу тим, хто любить трилери та короткі історії, а також тим, для кого не так важливі "яскраві" персонажі (за два тижні після прочитання я забула імена всіх героїв і загалом вони для мене злилися, наче в одну спільноту, у чому також є сенс).

Трохи цікавинок:

через особливий авторський стиль я не прив'язувалася до персонажів: пов'язанні з письменництвом метафори створювали атмосферу того, що все несправжнє. Хоча це й не траплялося в тексті дуже часто, чомусь, впало мені в око;

під час прочитання я провела десятки паралелей з "Тінями забутих предків". Схожа атмосфера та навіть деякі вчинки героїв ніяк не відпускали мене, хоча посил та зміст історій абсолютно різний.

Роман "Великий страх у горах", Шарля Рамю, між інших швейцарця який писав французькою, це доволі цікава книга, проте не позбавлена мінусів.
По-перше — це цікавий роман зі сторони філософії та роздумів: він, дійсно спонукає подумати про своє життя, про неминучість смерті, про долю навколишнього середовища і все таке подібне.
По-друге — це цікаві пригоди персонажів, якщо так можна описати події, в красивих місцях.
На цьому плюси закінчуються і лишається трішки нудних та не дуже цікавих описів думок персонажів, які частенько виникають не вчасно, а також багато поганих, просто поганих, описів краєвидів. Так, гори це прекрасно, але автор не впорався.

В цілому, книгу рекомендую, але готуйтеся до того, що це частково нудна книга.