Атмосферний і стриманий трилер, у якому холод ісландських пейзажів підсилює відчуття таємниці та тривоги. Історія зникнення Лаури розгортається повільно, але напружено, занурюючи в минуле, де мовчання й страх приховують правду. Роман не лише про злочин, а й про пам’ять, провину та темні сторони людської природи.

Книга добре передає атмосферу Ісландії. Історія зосереджена на давньому зникненні, яке довгі роки залишалося нерозкритою таємницею. Проте подекуди оповідь здається затягнутою, а різкий наративний злам у середині книжки вибиває з ритму. Деякі детективні повороти виглядають занадто залежними від випадкових збігів, що послаблює відчуття правдоподібності. Попри це, загальна атмосфера й ідея тримають інтерес до фіналу.

Нордичний детектив, тільки тому, що події відбуваються у Рейк'явіку. Сюжет не вразив, поворотів у сюжеті не було. Очікування були, що сюжет буде як у серіалі "Міст", але насправді нічого такого не сталось.

Книга простягає руку з минулого до 1986 року, коли Рейк’явік готується святкувати своє двохсотріччя, а журналіст Валь Робертссон вирішує знову заглянути у справу, яку багато хто забув або, може, волів забути. Його кроки — це спроба зібрати уламки історії, в якій кожна дрібниця має вагу, а мовчання — голосніше за слова. Автори майстерно створюють світ, де море і вітер — не тло, а активні учасники. Світанки й сутінки, глухий шум хвиль, напружена тиша — усе це дихає на сторінках. «Рейк'явік. Нордичний детектив» — це історія про те, що час не завжди лікує, але змінює перспективу. Це роман про пам’ять, про те, як одне зникнення може стати тінню, яка простягається через десятиліття. І про те, що правда — річ небезпечна, особливо для тих, хто вже давно живе з нею як із таємницею.

Може, у цій книзі і немає швидкого розгортання подій та екшену, але нудно мені точно не було! Атмосфера подій, опис самого розслідування реалістичний.

«Рейк'явік» — Катрін Якобсдоттір, Раґнар Йонассон Цей роман — справжній ковток крижаної скандинавської напруги. Тут немає гучних сцен, кривавих перестрілок чи навмисного драматизму — натомість усе мовчазне, глибоке й точне, як сніг, що падає на дах старого ісландського будинку. Сюжет крутиться навколо давнього зникнення молодої дівчини. І хоч справа давно вважається холодною, журналіст починає власне розслідування — і холод починає танути, оголюючи тріщини у колись незрушній версії подій. «Рейк'явік» — це не просто детектив. Це ще й історія про країну, яка змінюється, про минуле, що не хоче бути забутим, і про правду, яку не завжди хочуть чути. Стриманий, атмосферний, злегка меланхолійний стиль — класика нордичного нуару. Рекомендую тим, хто любить неспішні, інтелігентні розслідування з міцною атмосферою. Ідеально для тихих вечорів, коли хочеться читати про сніг і тишу — злегка тривожну, злегка магнетичну.

Це всього третій детектив Скандинавії, а мені вже здається, що вони в чомусь та й подібні між собою, ці скандинавські детективи. Досить легкий і розмірений початок, що розтягується не на один десяток сторінок і десь лише на середині починаєш розуміти що тут відбувається, а історія набирає обертів і тоді вже стрімголов мчиться, відкриваючи на шляху все нові деталі і правду, на яку ви не очікували. О так, читаючи цю книгу, я до останнього не знала хто вбивця і це було круто, бо відкриття прилетіло як грім на голову і це автор зробив на останніх сторінках книги. Тож було цікаво разом із героями книги шукати правду про дівчину, котра зникла 30 років тому на острові Відей, коли працювала на вельми шановну сім'ю. Але ж ви знаєте, шановані і багаті люди, котрі знаходяться біля певних важелів і прагнуть до ще більшого, завжди мають свої причуди і таємниці. Але коли в справі замішані лише такі люди, то здається, що до тієї правди не докопатися, бо це все як неприступна стіна. Але всюди можна знайти того, у кого є хоч крапля совісті. Саме це і стало ключовим у розслідуванні журналіста Валя, який не прагнув сенсації, а лише правди. Але чи можна вийти сухим із води, коли її каламутять такі великі люди? Я не розповім вам сюжету, бо буде не цікаво. Але скажу що вас чекає багато брудних секретів про багатіїв, жорстока реальність, правда що зруйнувала життя не одній людині, а ще смілива дівчина, котра будь-що готова докопатися до правди, навіть якщо прийдеться копатися в старій могилі в пошуках останків жертви, і все заради брата. А можливо, вас як і мене, дратуватимуть усі ті люди своєю поведінкою, манерою говорити. Ох мене це бісило і від того книга ставала куди цікавішою. Хоча я прочитала мало детективів, та хочу сказати, є люди які вміють зробити нудну справу дійсно цікавою.

Почну з того, що як такого розслідування тут немає. Ключові моменти притягнуті за вуха. Ілюстрація прийому Deus ex machina у всій красі та у що найбільш негативний спосіб. Друге. Тексту явно бракує художності. І так, я пам’ятаю, що книга пера скандинавів. Але краса подання до цього факту не має жодного відношення. Викладка дуже нагадує газетні статті з чітким послідовним перелічуванням фактів. Третє. Відсутність цілісності перебігу подій. Скраяна з різношерстих сцен з тими чи іншими персонажами, що часто в результаті ніякої ваги для сюжету не мають. Складається враження, що у авторів було завдання написати детектив з обов’язковим переліком елементів, як-от «Головний герой гуляє містом» або «Жінка кип’ятить воду в себе на кухні». Четверте. Діалоги натягнуті та прісні. П’яте. > 60% тексту просто зайві. Нам описують детально кожного з персонажів, які мають ту чи іншу сполучність з основним сюжетом. Здебільшого наведена інформація або непотрібна, або ж подана так, що взагалі не зрозуміло, яку саме роль вона відіграє в історії. Надзвичайно розчарована. Книга не те, що сира, вона лиш десь там тільки починає проростати. Незавершені нитки розповіді стирчать врізнобіч не знаходячи свого логічного завершення. Важливі деталі потрібно шукати з лупою серед нагромадження зайвого.