Не сподобалась, не вразила, не переконала. Так буває, коли очікування не виправдовуються. Це не критично, звісно, але миритися із цим не хочеться. Друга книга авторки на моєму рахунку, хоч і третя книга із трилогії, але у нас другу частину просто випустили друком. Опублікували лише «Небеса» і «Апогей». Хоча, може, це і на краще, бо читати далі особливого бажання і немає вже. Задум – цікавий. Штучний інтелект, IoT тощо стають нашою реальністю, з кожним новим днем все більше поширюються на нові сфери життя. Це вже не майбутнє, а сьогодення. Екоактивісти, а-ля специфічні комьюніті існують зараз, а не у 2045. Це точно не той жанр, як його позиціонує автор. Трошки детективу, трошки трилеру, трошки роману – всього по трошки, але не того, що треба. Книга стала для мене прикладом літератури молодих авторів, що ще не визначилися із напрямком своєї творчості. Можливо, я помиляюсь… Сподіваюсь на це.

Щоб зрозуміти тишу інколи треба просто помовчати. Так і з книгами даного жанру, їх просто треба сприймати саме так, як пише автор. Протягом читання у мене був дуже хиткий стан, не було впевненості та бажання додавати щось своє. Книга хороша, але щоб її зрозуміти – треба дати час на осмислення. Вона точно не для відпочинку чи розвантаження думок, скоріше навпаки – мене давно вже нічого не пригнічувало так сильно. Авторка намагалась розбавити картину «життям», але в такому мороці дуже мало місця для світла… Як фанатка Орвелла, намагаюсь оцінювати обʼєктивно, але все ж завищені очікування беруть гору. Для мене «Небеса» нижчі за рівнем усвідомлення, критичності ситуації та жаху, який мають переживати персонажі. Трошки упереджено з мого боку, але «не дотягує» як би не намагалась виправдати і фінал, і характеристики героїв, і саму атмосферу книги. Це безумовно прекрасний досвід! Особливо, коли «мозок потребує їжі». Мені було важливо прочитати цю книгу саме зараз, прожити її, обдумати та усвідомити. Оцінка середня, бо мене постійно супроводжувало «але» протягом читання. Історія не до кінця зрозуміла, а фінал взагалі розчарував. Але раджу прочитати тим, хто потребує незвичної літератури та нелегкого читання.

Заплутано починалося, потім зрозуміла суть світу. А потім все обірвалося. І ніби закінчилося на кульмінації. Мені не вистачило більшого епілогу і що ж далі? Має бути 2 частина? І не виставило пояснення так, а що ж із світом? І ще дратувало що виноси і пояснення в кінці книги, а не знизу сторінки. І кожного разу треба відволікатися від сюжету і гортати до кінця, щоб прочитати.

Складно уявити Фінляндію такою розбитою, як описано в книжці. Але авторці вдалося передати дух занепаду, тож я повірила. Мені здається, що писати легко і гарно - це дуже притаманно скандинавам. Такий собі секретик. Отже, 2058 рік. Гельсінкі після громадянської війни. Потопає в жебраках, бруді та... природі, яка перемагає людство в будь-чому. Заправляє всим тоталітарна організація "Світло", яка так постаралася, аби люди, яким пощастило не жити під мостом, чи на площі, менше думали, відчували і згадували, що створила віртуально-ідеальний світ "Небеса". Там і зустрічаються Ііна та Акселі. Останній на роботі отримує таблетки, які допомагають пробудити спогади, відчуття та навіть любовний потяг. Він дає піґулки Ііні й перший час все між ними добре, аж поки вона не зважується втікати з Гельсінкі. Тут не буде екшену, чи погонь. Навіть фінал лишається досить розмитим. Не буде однозначного відношення до Акселі.. ближче до кінця його поведінка мене почала дратувати. Хоч плин розповіді і досить рівномірний, але є в ній і трохи історії (спойлер - росія), і цікавий варіант майбутнього, і трохи гендерного. Не певна, чи я правильно зрозуміла закінчення і чи воно мені сподобалося, але книжка варта уваги. Нагадує знайомі нам антиутопії "1984", "Який чудовий світ новий" та "Ми".