Пія Лейно

Складно уявити Фінляндію такою розбитою, як описано в книжці. Але авторці вдалося передати дух занепаду, тож я повірила. Мені здається, що писати легко і гарно - це дуже притаманно скандинавам. Такий собі секретик.

Отже, 2058 рік. Гельсінкі після громадянської війни. Потопає в жебраках, бруді та... природі, яка перемагає людство в будь-чому. Заправляє всим тоталітарна організація "Світло", яка так постаралася, аби люди, яким пощастило не жити під мостом, чи на площі, менше думали, відчували і згадували, що створила віртуально-ідеальний світ "Небеса".

Там і зустрічаються Ііна та Акселі. Останній на роботі отримує таблетки, які допомагають пробудити спогади, відчуття та навіть любовний потяг. Він дає піґулки Ііні й перший час все між ними добре, аж поки вона не зважується втікати з Гельсінкі.

Тут не буде екшену, чи погонь. Навіть фінал лишається досить розмитим. Не буде однозначного відношення до Акселі.. ближче до кінця його поведінка мене почала дратувати.

Хоч плин розповіді і досить рівномірний, але є в ній і трохи історії (спойлер - росія), і цікавий варіант майбутнього, і трохи гендерного. Не певна, чи я правильно зрозуміла закінчення і чи воно мені сподобалося, але книжка варта уваги. Нагадує знайомі нам антиутопії "1984", "Який чудовий світ новий" та "Ми".