"Кокліко" - дебютний роман Павла Матюші. Після того була збірка новел "Коло з крапкою", казка "Вієчка" і збірка віршів "Париж. Сплін". Власне до роману. Читала я його декілька років тому і в моїй памʼяті він залишився, а це вже хороший знак. На мою думку, Кокліко це відповідь, як осмислювати досвід війни в країні в текстах. Війни, яка почалася в 2014 році. Війни на самому її початку, коли ти не розумієш ЯК діяти. Війни всередині самого себе, коли розбирає від протиріч. Якщо брати сюжетно, то багато про що здогадуєшся, поки читаєш. Символізм і події легко відчитуються. По факту просто занурюєшся в історію і спостерігаєш. Дехто каже, що це сирий текст. Я б не назвала його аж таким сирим, є цікаві моменти. Врешті і сам Павло розповідав, що у цьому романі багато робив експериментів текстових. Я люблю читати тексти, щоб бачити різноплановість мовлення, жанрів, причетності до різних книжкових полиць. Тому мені ця книга зайшла, як для різноманітності досвіду. До речі, для порівняння візьміть антологію "Переступи" і почитайте оповідання Павла, яке він написав відносно нещодавно. Буде з чим порівняти)

Була на презентації цієї чудової збірки, купила книжку і на наступний день прочитала усі вірші і не могла відірватися. Вірші що зігрівають душу, підіймають настрій та відроджують віру.

Не часто купую поетичні збірки, але звернула увагу на "КнигаLove 3.0. Любов, що перемагає" через тематику - кохання! Адже зараз так не вистачає теплих, світлих почуттів у цьому хаосі, ненависті та темряві. У збірці було зібрано найкращі вірші багатьох українських, сучасних і не тільки, авторів та авторок. Особисто мені найбільше сподобалися вірші Василя Стус, Вікторії Амеліної (прекрасні вірші людини, життя якої забрали росіяни), Ірини Цілик, Оксани Забужко, Ярини Чорногуз, Юрія Іздрика, Павла Вишебаби. Окремо хочеться відмітити оформлення, воно - прекрасне! Ця збірка стане чудовим подарунком для ваших коханих, близьких та друзів.

ця книжка - слабкий сирий роман, із задумом написати про постмайданну україну, але вийшло щось недолуге ⠀ зашкалення різних міст і країн, куди переміщаються герої, і часто невідомо чому й навіщо, хіба ради понтів ⠀ якась невідома робота героїв в адміністрації президента, в яку автор ніяк не занурить читача, лише в якісь пусті поверхневі «робочі» балачки, а ти лише здогадуйся, про що мова ⠀ про художню майстерність я краще промовчу, бо тут на рівні стилістики варто було ще не раз пройтися редактору ⠀ якщо на початку я ще терпіла ці всі сюжетно-часові розгойдування, то насередині я врешті здивувалася, навіщо я це все читаю? воно ж ні про що ⠀ а все тому, що автор не занурює у дійсність роману, не вводить потрібних для цього деталей, натомість засмітив роман іншим хламом, абсолютно зайвим - ну ок, для понтів він може й не зайвий

Марево. А в мареві сни. У снах спогади. У спогадах фантазії. От вам і мак. Тобто «Кокліко». Майже простий хлопець із сусіднього райончика отримує керівну посаду на державному посту. А до того мітив на місце у мистецькій галереї Женеви. Тобто хлопець умовно із сусіднього райончика, але таки не зовсім простий. Дівчина хлопця у комі. Ну, в смислі одна з дівчин. Бо віднедавна наш не зовсім простий хлопець із сусіднього райончика, здається, наново закохався. Здається. Є ще в нього кілька друзів. Є мама. Є буцімто брат. Коло замикається. І у колі починається такеее… Ну, добре, перебільшую з «такеее». Але закручує історію Павло Матюша @mtshpvl непогано. Події розгортаються неквапно, проте бажання зрозуміти дійство не зникає впродовж тексту. А те, як вправно письменник вибудовує і вбудувує одне в одного сни, марева, спогади, фантазії, поєднуючи те все із реальністю, дивує і підігріває читацький запал. Поміж тим, «Кокліко» - це якась сплошна еротика. Делікатна, хоча й трішки нав’язлива - наш хлопець із сусіднього райончика тим, мабуть, і звичайний, бо амурні фантазії у нього доволі середньостатистичні. Проте варто накинути нашому хлопцю пару додаткових балів за особливе відчуття міст і місць, в яких він бував - вміє він про них колоритно згадувати. Так само, як вміє помічати красу в дівчині, яку кохає. Кохає і кохати боїться. Життя без неї не уявляє, і життя з нею лякає. Та не про кохання-зітхання твір. Є й інші наскрізні мотиви, що додають йому ваги. І, мабуть, найважливішим є те, до чого Матюша усю свою макову історію зводить, - мрії мають збуватись попри жорстоку і абсурдну реальність нашого світу, нашої країни. В цілому роман дуже сподобався. Хоча дрібки напруги не вистачало, хотілось натягнутої тятиви і прицільної в читача стріли впродовж всього тексту, а не двох-трьох окремих його епізодів.