Павло Дерев'янко

100000/10 ♥♥♥ Неймовірна книга😍
Це моя персональна "Римська імперія" 💥
❤️ Я у захваті від генія автора, майстер слова. Нагадав мені емоції коли читаєш твори А. Дюма, настільки захопливо написано що історія не відпускає і хочеться дізнатися що буде далі.
І все це на фоні альтернативної історії України, оповите містикою, таємницями і реальною магією. Жодного натяку на шароварщину, тільки насолода від духу і кодексу козаків, їх колориту, їх запалу, дух братерства, честь боронити рідний край і народ! 🇺🇦 Продумані персонажі і сюжет, деталізовано без кліше, оригінально! Ви будете сміятись від живих діалогів, відмічати гострі слова з української душою, зрозумієте переживання і тривоги.
👀 Зануритесь у світ де магія реальна, де відьми мають силу. Де жінки мають права і свободи, і на рівні з чоловіками несуть реальну загрозу ворогу!
Відчуєте вогонь першого кохання!
🔥🔥🔥Читати всім! Для мене абсолютне відкриття! Це справжній скарб сучасної української літератури!

Дуже якісне сучасне українське фентезі. Читається легко, навіть іноді не відірватися. Перша частина здалася більше повільнішою за інші. Сподобався світ характерників та Гетьманської України де вдало поєднуються елементи історії та фентезі.

Збірка "Бабай. Нічний сеанс" - це похмурі, жорстокі та смертоносні історії від українських авторів, що були прочитані в рамках мого особистого осінньо-зимового горор-марафону.

Тут читач знайде і схиблених маніяків-убивць, і різанину бензопилкою, і натяки на лавкрафтіанство, і жахи радянської дійсності, і фольк-горор, а також багацько іншої нечисті на будь-який смак. Без сумніву, всюди все безнадійно та вкрай погано закінчується для героїв.

Виділю п'ять оповідок, які мені сподобалися найбільше (в порядку розташування в книзі).
✅Оксана Ковальчук "Медоїди"
✅Олексій Жупанський "Пацюк"
✅Володимир Кузнєцов "Місто"
✅Євгенія Кужавська "Інтер'єрні ляльки Естер"
✅Євген Товстоног "Табір"

Я рекомендую ці історії для релаксації чи стимуляції — як вам більше подобається.

Це було жахливо! У найкращому сенсі слова.
«Нічний сеанс» - перша прочитана мною збірки короткої горор-прози:
Серед авторів оповідань, що увійшли до неї Павло Дерев’янко, Дімка Ужасний, Макс Кідрук, Олексій Жупанський та інші відомі представники української горор-спільноти, а представлені твори – охоплюють весь спектр жанру: від космічних жахів до історичних.
Більшість оповідань нереально жахаючі. Від них сироти йшли шкірою, а волосся на потилиці ставало дибки.
Найбільше в пам’ять врізалося оповідання Павла Дерев’янка «Допоки морок не поглинув його». Це було моторошно і зовсім не схоже на твори автора, які я читала до того.
Переконана, що для поціновувачів жанру, «Нічний сеанс» буде чудовим поповненням колекції. Але для мене – це невдалий експеримент. Утвердилася на думці, що жахи я не люблю у жодному їх прояві.

Дуже непогано, різноманітні оповідання горор — фантастика(пригоди на Марсі) шумерські міфи, совкові сталінські табори, українські міфи... Хотілося б ще подібних

Довго не могла зібратися з думками, щоб написати цей відгук. Хотілося обмежитися простим "ЦЕ НАДЗВИЧАЙНО!"😍 та наставити знаків оклику скільки дозволить максимальний розмір допису, але це, навряд, передасть всі мої враження від книги. Тож.

На читача чекає альтернативний світ, де у прадавніх лісах 🌳🌲 живуть мавки та лісовики, а на сторожі української державності стоїть загадковий орден козаків –характерників, наділених надзвичайними вміннями. В центрі сюжету ватага молодих воїнів, які ще навіть не уявляють, що за випробування чекають їх попереду.
Вир подій затягує миттєво, а герої закохують у себе беззастережно. Кожен характер яскравий та детально продуманий.

Для мене "Аркан вовків", то любов з першого рядка💛💙!

«Тенета війни» – друга книга «Літопису Сірого ордену». Вона значно більш темна та химерна ніж перша книга, але я так само в захваті від неї!.

Після подій першої частини минуло сім років, головні герої подорослішали, і так само значно більш «дорослі» проблеми чекають на них. Виклад подій відбувається послідовно від кожного з чотирьох характерників. Відчувається, що кожен з них лишився сам на сам з життєвими викликами і далеко не завжди герої перемагають у своїй боротьбі.
Герої вже міцно втрапили в тенета війни і ця війна не лише з зовнішнім ворогом, але й з власними внутрішніми демонами.

Мабуть, найцікавіше було спостерігати за долею брата Варгана, який ще за першою книгою сподобався мені з ватаги характерників найбільше. А ось Щезник виявився найменш цікавим.

Книга має чимало відсилок до сучасної історії України, тому подекуди це справжнє «скло».

Радісно від того, що такі збірки, в яких зібрані українські автори, існують. Однак не всі оповідання припадають до душі: деякі ну дуже сподобались, а на деяких засинала від нудьги.

Ця збірка дійсно підходить під вираз - ні риба ні м'ясо, бо незважаючи на дуже круту обкладинку, круті ілюстрації, багато творів в ній слабкі - особливо Тараторіна.
З іншої сторони, деякі твори дійсно цікаві і круті - Пацюк Жупанського, Медоїди, Доки морок не поглинув - це дійсно цікаві твори, які написані якісно.
Проте, головний мінус збірки - вона наче горрор, але не лякає від слова зовсім.

Більшість оповідань мені сподобалося. Все що можна уявити в жанрі хорор, примари, демони, ритуали, маніяки - все є в цій збірці.

Потужна™ збірка горорних оповідань (і класичної повісті, яку я досі не прочитала, бо щось нема настрою).

Всі різні, майже всі прекрасні, хоча я б кілька оповідань у збірку не брала. З різних причин: одне просто з іншої пісочниці, не горорної, а друге ще пиляти й пиляти редакторським напильником.

До речі, читала я оповідання врізнобій, тому те, що тут перше, для мене було десь посередині, а першим стало останнє —

📕 "Табір" Євгена Товстонога. Моторошно-тягуче, безнадійне, де немає ані явного монстра, ані реальної загрози, і весь жах відчувається, а не оприявнюється.

📕 Потім були "Медоїди" Оксани Ковальчук — надзвичайно колоритний фольк-горор, написаний настільки колоритною мовою, що її можна різати як пастилу.

📕 "Пацюк" Олексія Жупанського замикає трійку абсолютних лідерів збірки згідно мого власного рейтингу (тобто, вони всі троє товпяться на "золотому" п'єдесталі). Оповідання, в якому так до кінця і не ясно, це реальні метаморфози істоти чи колосальна метафора, це хвора фантазія травмованої дитини, чи відбувається насправді. Від того тривожність сягає кульмінації і... так і лишається невпокоєною.

Переходжу до другого, "срібного" місця, де також не одне оповідання.

👄 "Інтер'єрні ляльки Естер" Жені Кужавської. Дуже чуттєва історія, якій вдалося мене обманути, чим вона й прекрасна. Чому лише срібло? Бо хотілося більше жаху. А тут все надто світло й красиво.

👄 "Юність прекрасна" Дімки Ужасного — історія, просочена битовухою, алкоголізмом, примітивно-племінними ще віруваннями та трішки жахастиками з піонерського табору. Чудовий коктейль вийшов, але чогось мені не вистачило.

👄 І нарешті третій "сріблянт" — "Зоя" Нати Гриценко. Історія, що точно була в реальності (і від того жахлива), яку в моїх очах підвело тільки те, що вже на середині стало ясно, що відбувається.

Переходимо до "бронзи". Тут у мене, по-перше,
🌙 "Місто" Володимира Кузнєцова, яке мало б бути повістю разів в два з половиною більше, ніж воно є. Оповіданню тісно, кількість героїв просто рвуть на клапті канву короткої оповідки, не кажучи вже про світ, якому дісталися лише контурні штрихи замість повноцінного кольору. Абидна.

Другий "бронзовий" призер —
🌙 "Колискова за стіною" Дмитра Деревянка. Двошаровість жаху тут, як на мене, розпорошила зусилля. Містична складова не лякає взагалі (це також щось з піонерських страшилок), а побутовий жах брудної панельки явно з Борщаги виписан надто поверхово.

🔪 Окремо в мене стоять чисто криваво-пильні страшилки. Це "Заборонена зона" Володимира Мініна та "Auger" Андрія Лозинського. Бадьоро, криваво і ніхто не виживе. Клас, швидкий жах — швидке розслаблення, мозок глибоко не задіває.

👁 "Дім у степу" Світлани Тараторіної враження не справив, бо я читала "Дім солі" і це такий собі буктрейлер до нього.

👁 "Допоки морок не поглинув його" Павла Дерев'янка не сподобався своєю передбачуваністю. Реально, я вже через сторінку зрозуміла, чим все закінчиться, читати було нудно.

👁 "Між кошмарами блукач" Микити Кілярова варто було б допилити. Як мінімум привести до одного стилю, а в ідеалі так і взагалі переписати, бо з мотивацією героїв там повний швах.

👁 А "Ближче всіх до полюса" Макса Кідрука — це взагалі чиста космічна фантастика, нуль горору. На цілих 26 сторінок, що він тут займає, можна було розписати додатково "Місто" Кузнєцова і всі від цього тільки б виграли!

Але в цілому це справжнє й повноцінне #Дафа_радить

Ми опиняємося у альтернативному дев'ятнадцятому сторіччі. Вже довгий час існує Український Гетьманат яким правлять гетьман та дві ради: Чорна та Червона. Технічний прогрес потрохи охоплює території держави, а її кордони боронять Лицарі Сірого ордену - козаки які уклали договір з потойбіччям та стали на вовчу стежку.
⠀
Головний герой - Северин - рано втратив мати, а батько поринув у помсту. Хлопець тільки робить перші кроки по вовчій стежці, але щоб стати справжнім характерником треба пройти непростий шлях дорослішання, подолати випробування та знайти справжніх друзів.
⠀
Здавалося б нічого незвичайного, але історія зачепила. Передусім героями, кожен з яких індивідуальний та неповторний. Мені сподобалася інтерпретація магії перевертнів, сетинг історії та містична атмосфера. Це була дуже захоплива історія і продовження обіцяє бути не менш цікавим!