Патрік Сенекаль

Після того, як Мадлен пішла, життя головного героя Етьєна Сегена – це нескінченна порожнеча, яку він намагається заповнити роботою викладача літератури в коледжі. В якийсь момент здається, що його любов до слів - це єдине, що збирає його до купи, але навіть це виглядає як погано штопана латка на старих шкарпетках. А ще стерте до чистоти дитинство до дев’яти років. Ніби хтось узяв гумку і стер всі спогади, залишивши тільки білу пляму.
Тож, коли він вирішує підвезти автостопника на ім’я Алекс, це здається, ну, знаєте, просто людським вчинком. Але “просто” — це не те слово, яким можна описати їхню подорож. Алекс — класичний інструмент хаосу. Він ламає мовчання, яке герой вибудовував роками, і примушує його копати. Копати у своєму минулому. Копати у своєму серці. Але що більше Етьєн розкопує, то сильніше здається, що під цією землею — не скарб, а могила.
Сенекаль написав роман, який кидає виклик вашому комфорту, підпалює його, танцюючи навколо цього багаття. 175 сторінок книги розкриють рани, розріжуть мозок скальпелем, змушуючи згадати все, від чого ви тікали. Особливо, якщо ви намагалися забути своє дитинство. Алекс — це той самий голос у вашій голові, який зривається на крик у три ночі, запитуючи: “А що, якщо ти прожив своє життя не так, як мав би?” Це той голос, якого ви ненавидите, але він веде вас до істини. Автор не боїться зробити цей шлях до істини болючим і брудним.
Мені здається, ця книга в дечому і про кожного з нас. Ми всі підвозимо своїх Алексів — у власних головах чи навіть в реальному житті. Ми всі іноді намагаємося втекти від того, що було, або від того, ким ми є зараз. Це терапія для тих, хто боїться запитати себе: “Що залишилось за дверима, які я закрив?” І, як завжди, терапія болісна, але хіба без цього вона має сенс?
Після "Пасажира" ви не будете тією ж людиною. І це не автостопник вас змінив. Це ви самі.
Читали? Обговоримо?

"Моя мати, незважаючи ні на що, має рацію: єдиний лікар — час. Банальність, кліше, але правда."

Ця книга зовсім невеличка, всього 176 сторінок, але який же там саспенс, яка напруга, які події і повороти 😲 Один вечір, бо відірватись неможливо.
Автор дуже вправно грає на темі горору, фантастичної літератури і дитинства, о, як він розкішно обіграв тему дитячої жорстокості задля дослідження світу.. Майстерно, гірко, млосно і безперечно моторошно.

"Думаю, що психопати, маніяки, серійні вбивці — це дорослі, до яких повертається їхня дитяча цікавість. І тому, що вже немає батьків, які б їм завадили, вони продовжують свої забави звідти, де зупинилися... і йдуть далі".

Події в історії відбуваються в кількох місцинах та трасою між ними. Молодий чоловік Етьєн отримує роботу викладача і поринає у світ фантастичних творів (до цього він визнавав тільки високу полицю). Тут згадується пан Кінг, По, Стокер та інші майстри моторошного та надприродного. Хлопця кинула дівчина, він хапається за цю роботу з величезним ентузіазмом, хоч і має витрачати на дорогу багато часу нудною трасою, на якій зустріне "свого пасажира", хлопця, який пам'ятає його з дитинства і знає якусь таємницю.

Що ж пов'язує молодих людей? Чому Етьєн не пам'ятає Алекса? Які події сколихнули спогади та відкрили скриньку Пандори?

Всі ці питання ви будете задавати собі протягом читання, а тоді будете дуже здивовані у фіналі, гарантую 🤌

Для мене, людини, яка сама по собі досить ляклива, ця історія була реально заплутаною, моторошною і таки трохи бридкою, але вона точно заслуговує на прочитання 🔥
От прям брати і читати, бо якщо я щось ще про неї розповім, то вже будуть спойлери. Єдине, хто не любить змій, то там часто згадуються вужі, багато вужів.

Людський мозок - дивовижний і як би вчені не намагалися його досліджувати та більшість його таємниць ще й досі не відкриті.

Який ваш перший спогад? З якого віку ви себе пам'ятаєте? З 2-3 років? А от Етьєн Сеґен пам'ятає себе із восьми, коли прокинувся на лікарняному ліжку після аварії...

Нині він молодий викладач літератури, який нещодавно пережив розлучення, проте отримав цікаву пропозицію роботи у рідному місті. Єдиним недоліком є дорога, адже чоловік проживає в іншому місті. Та й хіба це недолік, якщо можна провітрити голову, послухати музику і відволіктися від думок про колишню? Одного разу він вирішує підвезти автостопера, який виявився другом із дитинства, того, про яке Етьєн нічого не пам'ятає...

Я не так багато читала психологічних трилерів, але цей тримав у напрузі до останнього. Особисто для мене було трохи забагато вбивств, крові та дитячої жорстокості, але хотілося якнайшвидше дізнатися фінал. Також у книзі є відсилки до інших літературних творів зі схожою тематикою, зокрема В. Ґолдінґа "Володар мух". (Майте на увазі, якщо чутливі до дитячого насильства!)

Книгу я буквально проковтнула і в мене додалось кілька фобій 😅 Читаючи останні сторінки, до мене подзвонила мама - від дзвінка я аж підстрибнула 🙈⠀
⠀
І мені захотілось прочитати "Уявного Друга" Стівена Чбоскі - пояснити свій порив не можу, але в голові закралось розуміння, що мені її треба.⠀
⠀
Маємо 176 сторінок моторошно і захопливого читання, нічого зайвого лише напружений сюжет та роздуми героя молодого викладача Етьєна.⠀
⠀
Можна сказати мені зразу прийшла думка стосовно його пасажира і компаньйона Алекса, але автор подає факти так правдоподібно, що мимоволі відчуваєш себе в голові Етьєна і переживаєш його емоції. От прямо ефект повної присутності в тілі героя.⠀
⠀
Зовсім трошки мені бракувало детальніших подробиць з дитинства нашого героя, саме пояснень чому саме так сталося і чим це обернулося в майбутньому… Хотілося більше інформації про восьмирічного Етьєта.⠀
⠀
Фінал маємо відкритий і я як читач задумалась а що ж далі ? Яка доля гг після всіх цих жахливих і подекуди нереальних подій? Яке покарання чекає на Етьєна? Що з ним не так з медичної точки зору?⠀
⠀
Тобто питань більш ніж відповідей)) бо історія обривається на самому цікавому) я би з радістю прочитала і 300 і 700 сторінок продовження 🙈⠀
⠀
Я обожнюю кримінальні романи, фільми, історії, розповіді на реал них подіях, тому я би точно не підбирала Пасажирів на безлюдних дорогах до себе в авто)) Я живу по принципу береженого Бог береже… ⠀