Дуже цікаво читати. Стільки нового :) Окреме ДЯКУЮ магазину! Доставка, пакування ++

Я не мала жодної причини брати до рук книжку про ботаніку. Я живу в місті, а мій єдиний «ботанічний проєкт» — це забута цибуля, яка пустила зелені стрілки в нижній шафці. Але я вже читала книжку Олексія Коваленка «Рослини-прибульці», і знала: якщо хтось і здатен зробити ботаніку цікавою навіть для людини без городу — то це він. Плоди, класифікації, латинські назви — усе це здавалося мені далеким і трохи нудним. Чимось, потрібним хіба школярам або науковцям. Але Коваленку вдається неможливе: навіть термінологія в нього звучить як стендап. Бо, виявляється, усе, що я знала про їжу, — брехня. ? Помідори — фрукти. ? Полуниця — зовсім не ягода. ? Гречка — взагалі горіх. ? А ананас перетравлює вас, поки ви їсте його. І це лише вершечок фруктово-овочевого айсберга. Адже той поділ на «фрукти» й «овочі», яким ми користуємось із дитинства, — взагалі не витримує жодної наукової критики. Це більше про маркетинг, ніж про ботаніку. Проте ця книжка — зовсім не про зубріння чи заумну науку. Вона написана з такою легкістю, добрим гумором і щирим бажанням ділитися знанням, що мимоволі починаєш захоплюватись. Це інтелектуальні гірки з мемами, фактами, історичними екскурсами й такими жартами, які змушують тебе перечитати речення вголос, аби хтось теж поржав. Тут є і коротка лекція про ГМО і вітаміни і чому іноді краще просто сказати «ммм, смачно» й не морочити собі голову класифікацією. Це книжка, яка зненацька пробудила в мені цікавість до речей, що здавались нудними, академічними й не «моїми». «Горішки гречки, зернівка рису, горіхи ліщини з ботанічного погляду такі самі фрукти, як і банани». От і живіть тепер із цим.

Це не наукова фантастика. Це — ботаніка! І вона нас вже захоплює. Книжка «Рослини-прибульці. Як борщівник та амброзія захоплюють Землю» Олексія Коваленка — розповідь про вторгнення, тільки замість зелених чоловічків — зелені рослини. Хитрі, колючі й дуже настирливі. Знаєте цих типів: амброзія, борщівник, акація, червоний дуб, лобода, ваточник — ті, кого ми звикли не помічати, поки не запече, не засвербить або не закрутить в носі. І наче, ну що там про бур’яни можна цікавого написати? Але Коваленко бере цю, здавалося б, ботанічну нудоту і перетворює її на стендап із вкрапленням екології, історії та трошки апокаліпсису. Серія книжок Олексія Коваленка повністю перевертає думку, що ботаніка — це нудно. Він пише про рослини (і не тільки) так легко й доступно, що ви не встигнете занудьгувати. Навпаки, я чимало сміялась в процесі читання, бо гумор у пана автора відмінний: іронічний, гостросоціальний і політизований. Так-так, ботаніка не поза політикою. Знаю, багато кому такий виклад муляв, але мені було дуже цікаво дізнатись про інвазивні види на території України. Та що там, я вперше вивчила це слово і тепер часто викаблучуюсь перед друзями, розповідаючи про амброзію, червоний дуб, акацію, волошку. Але без жартів: тема надзвичайно важлива! Ви тільки згадайте, як щоліта більшає жертв борщівника. Мій брат отримав хімічні опіки, скошуючи його (Слава Богу, несерйозні), але сік борщівника такий токсичний, що може відмовити печінка! Коротко: книжка класна, корисна, кумедна й трохи страшна. Якби в школі викладали ботаніку так, я б вчилась ще краще. Тож, маючи нагоду, почитайте цю книжку, так ви отримаєте багато знань і порад про те, як боротися з інвазивними видами, поки вони не захопили все навколо.

Книга Олексія Коваленка «Планета грибів» — це цікавий екскурс у світ грибів, який розкриває їхнє значення для природи та людини. Автор підходить до теми з любов’ю до науки і вміє розповідати так, щоб навіть складні речі звучали просто й зрозуміло. Сильний бік книги — це величезна кількість фактів про гриби: їхню будову, роль у екосистемі, історію використання людьми. Коваленко вдало пояснює, чому гриби — це не рослини і не тварини, а окреме царство, яке ми досі мало знаємо. Читачі дізнаються, як гриби можуть бути і смертельно небезпечними, і надзвичайно корисними. Однак є і недоліки. Книга не завжди тримає увагу через нерівний ритм подачі матеріалу — деякі частини надто довгі, а інші здаються стиснутими. . Загалом, це цікава й корисна книга, яку можна оцінити на 7/10.

Книга Олексія Коваленка «Фрукти проти овочів» — це цікаве і легке читання, яке допоможе розібратися, чим насправді відрізняються фрукти від овочів. Автор пояснює це з гумором і простими словами, тому навіть складні ботанічні теми стають зрозумілими. Ви дізнаєтесь, наприклад, чому томат — це фрукт, а полуниця насправді не ягода. Вона підійде навіть тим, хто зовсім не розбирається в ботаніці. Мінус у тому, що деколи інформація подається трохи поверхнево, і тим, хто вже цікавиться цією темою, може не вистачити глибини викладу матеріалу. Але для початківців це ідеальне введення в світ рослин.

Книга Олексія Коваленка «Рослини-прибульці. Як борщівник та амброзія захоплюють землю» — це популярно-наукове дослідження, яке відкриває завісу над проблемою інвазивних видів рослин. Автор зміг звернути увагу на тему, яка, хоч і здається вузькоспеціалізованою, має серйозний вплив на екологію, сільське господарство та здоров’я людей. Сильна сторона книги — це її доступність і легкість сприйняття. Зрозуміло пояснюється, чому борщівник, амброзія та інші рослини становлять загрозу, як вони поширюються і чому з ними так важко боротися. Однак є моменти, які знижують загальне враження. Хоча тема цікава, подача матеріалу іноді виглядає фрагментарною. Деякі аспекти екологічної боротьби з інвазивними рослинами розкриті недостатньо глибоко. Також варто зазначити, що книга орієнтована більше на широку аудиторію, тож читачі, які мають ґрунтовні знання в ботаніці чи екології, можуть вважати її занадто спрощеною.

Доволі інформативна книжка із легким викладом інформації. Автор розповідає про інвазійні рослини на території України, про те, як вони потрапили до нас, їхній вплив на довкілля та їхню користь. Усе супроводжується великою кількістю мемів, а також в кінці є список рецептів. Навіть не знала, що бурʼяни, які можна побачити влітку, це інвазійні види.

Ще одна книга, інформацією з якої мені дуже хотілося поділитися з оточенням, бо я цього не знала. І головне, я нарешті зрозуміла (не те, щоб я завжди хотіла, а раніше не могла), чого фрукти - це фрукти, а овочі - це овочі. Спойлер: найкраще зрозуміло з англійської мови (fruits and vegetables). Про що? Про фрукти, овочі, їхні види, що з чим схрестилося, звідки походять. А також автор розвінчує певні міфи, що вперто ходять нашим суспільством. Ось візьмемо, наприклад, моркву (бо я її можу їсти як десерт). Просто? А не просто. "А от уже в ХІ столітті існувала й жовта морква. Найзвичайнісінький її помаранчевий варіант виникне лише в XVII столітті. І про це є красива легенда: буцімто тут постаралися нідерландські селекціонери, щоб ушанувати свій прапор, який мав помаранчеву смужку вгорі. Але, як і в більшості порушених справ проти корупціонерів у нашій державі, тут бракує доказів." А ось що буває з людьми, які вперто жеруть моркву зі сметаною, щоб покращити здоров'я, я особисто бачила, вони потім самі, як морквини, і можуть йти на стадіон вболівати за ті ж Нідерланди або за Шахтар. Без гриму. Багато що в книзі мене вразило, але назву лише те, що здивувало найбільше (усе інше читайте самі, це, дійсно, дуже цікаво): - звичайний інжир не можна веганам (там така божевільна історія кохання комах!!!); - майже усе, що ми вважаємо горіхами, не горіхи; - якщо ви їсте квіти гарбуза - це ви їсте овочі, а якщо сам гарбуз, то ні) І так, кавун, як і гарбуз, - не ягоди. І взагалі, знову-таки, те, що ми вважаємо ягодами, не є ягодами, добре, що на смак це не впливає. Все, як могла, пояснила, що треба читати. Хоч для розваги, хоч для загального розвитку.